Мандрівники, етнографи, історики, мистецтвознавці, краєзнавці виявляли зацікавлення народним вбранням українців. І розуміли його як невід’ємну частину матеріальної, традиційно‑побутової, художньої й духовної культури. Першими знаковими роботами стали дослідження Гійома Левассера де Боплана, Олександра Рігельмана, Опанаса Шафонського, Йогана Готліба Георгі, Домініка П’єра Де ля Фліза, які створили уявлення про український традиційний костюм, який вражав сучасників різноманітністю видів і форм.

      Традиційний український одяг привертав постійну увагу дослідників, оскільки він несе в собі інформацію про матеріальний і духовний світ життя. В історії народного одягу виняткове місце посідає одяг Середньої Наддніпрянщини, до якого належить об’єкт нашого дослідження – чоловіча сорочка Канівського району Черкаської області, яка знаходиться в музейній експозиції «Середня Наддніпрянщина» Національного музею народної архітектури та побуту України.

      Підвищений науковий інтерес до особливостей традиційного строю проявився саме в роки незалежності України [11, 7–9]. Загалом 90-і роки ХХ  – початок ХХІ  ст. стали періодом ґрунтовного аналізу регіональних рис комплексів убрання всіх історико‑етнографічних регіонів України в загальнонаціональному контексті. Представлена тема має прикладне значне. У справі розвитку художніх традицій народного одягу важливу роль відіграють Київський, Харківський, Львівський будинки моделей. Велике значення в розвитку теорії і практики мистецтва, художніх традицій народного конструювання та моделювання одягу має діяльність Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, Львівська національна академія мистецтв, Харківська державна академія дизайну та мистецтв.

      Яскравою сторінкою в історії мистецтва проєктування, конструювання та моделювання одягу стала творча діяльність художників і народних майстрів Київського виробничо художнього об’єднання ім. Т. Г. Шевченка, Львівської фабрики художніх виробів ім. Лесі Українки, фабрики художніх виробів ім. Р. Люксембург (м. Івано-Франківськ).

     Традиції народного одягу стали основою для роботи сучасних провідних народних майстрів України, зокрема Ганни Верес, Богдана-Марка Калиняка, Ганни Вінтоняк, Зої Романової.

     Історіографія питання представлена монографіями [2], дисертаціями [7], науковими працями [4], закордонними виданнями [5], довідниками [12], словниками [8], альбомами [3], науково-популярними статтями [6] та краєзнавчими розвідками [14]. У своїх роботах автори насамперед аналізували техніки, матеріали, декор, орнаментальні мотиви, образи, узори, колірну гаму, семантику вишивки. Зазначимо, що джерельною основою для написання переважної більшості робіт став жіночий одяг. Разом із цим питання проєктування одягу залишалися на другому плані.

     Мета цієї статті – розробити методику проєктування основи конструкції одягу, побудувати креслення з лініями моделювання з використанням вимірювального й розрахункового способів, показати особливості крою та декору чоловічої сорочки.

     Основними джерелами вивчення традиційного одягу є музейні колекції, що зберігаються в етнографічних, історичних, краєзнавчих, мистецтвознавчих, народних музеях, зокрема в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Національному музеї історії України, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї народної архітектури та побуту України.

    В історії українського народного одягу виняткове місце посідає одяг Середньої Наддніпрянщини – історико‑етнографічного регіону України, до якого за сучасним адміністративним поділом входять Київська, Черкаська, Полтавська, частково Чернігівська, Кіровоградська області. Регіон вирізняється розмаїттям побутуючих комплексів одягу, які виникали у процесі змін історичних реалій, зберігаючи давні спадкові традиції, й зазнавали новації.

     Методи утворення форми традиційного українського одягу, традиційність декоративного оформлення і принципи поєднання окремих частин у комплекти передавалися з покоління в покоління як національна соціально-естетична норма. Сталість стала основним засобом творення одягу, але водночас на величезній території Наддніпрянщини простежувалися відмінності щодо матеріалу, крою, конструювання, техніки вишивки, аплікації, способів носіння тощо.

    Класичні комплекти одягу усіх районів Наддніпрянщини містять традиційні складові частини: сорочка, нагрудний, поясний та верхній одяг, головні убори, прикраси, взуття.

    Основною частиною чоловічого плечового натільного вбрання була сорочка з полотна, витканого технікою простого переплетення з добре опрацьованих волокон льону й конопель. Із середини ХIХ ст. все частіше сорочки стали шити з тонких білих тканин мануфактурного (фабричного) виготовлення.

      Сорочка – це один із найдавніших видів національного шитого одягу, який є основою чоловічого вбрання, що вдосконалювався впродовж століть. Цей вид одягу у своїй основі мав архаїчні елементи, які трансформувалися згідно з вимогами певного періоду.

      Біла сорочка – це непорушна традиція, символ краси й чистоти, сили, естетичного смаку і святковості. Порушення цієї традиції сприймалося як певне відхилення від норми. Невипадково в народній пісні запитується: «Чом на тобі, наймиточку, сорочка не біла?».

       За способом кроєння виділяється два типи сорочок – з уставками, пришитими по основі або поробку, та із суцільно‑кроєними рукавами. Сорочка Правобережної Черкащини виготовлялася способом, коли уставки або суцільно‑кроєний рукав пришивався до стану сорочки по поробку [1, 164, 172–173]. Також сорочка мала кокетку, викроєну на ширину спинки та пілочки, до якої пришивали передне й заднє полотнище [13, 225].

      У центральних районах Київщини декор мав вигляд широкої вертикальної смуги на грудях, уздовж пазушки. Локальною особливістю була орнаментація сорочок. Характерними є геометричні та рослинні мотиви орнаменту, які могли утворювати самостійну композицію або поєднуватися між собою. Побутували рослинні мотиви гвоздики, дубового листя, троянд. У колористиці орнаментики українських сорочок домінував червоний та чорний кольори, а інколи вкраплювався синій. Переважно вишивали лляними нитками [11, 67] з використанням техніки – хрестик [9, 173].

     Пошиттям одягу традиційно займалися сільські кравці або ж самі селяни. Переважна більшість кравців не мала спеціальної освіти, а професійні навички зазвичай передавалися у спадок.

     Подаємо опис, проєктування, креслення та моделювання чоловічої сорочки (кінця ХIХ – початку ХХ ст.), яка знаходиться в музейній експозиції «Середня Наддніпрянщина» Національного музею народної архітектури та побуту України [10] (Рис. 1, Рис. 2, Рис. 3, Рис. 4).

Рис. 1. Передня частина сорочки      

Рис. 2. Задня частина сорочки

Чоловіча сорочка

Місце створення: Канівський район, Черкаська область, Україна.

Датування: кінець ХIХ ст.

Розмір: 48

Матеріал: тканина

Інвентарний номер: КВ 291/44

Фондовий номер: О 2576

Опис: чоловіча з бавовняної тканини (льон) прямого силуету. На пілочці посеред грудей розташована застібка «планка» на чотири петлі та ґудзики. Оздоблена вишивкою у вигляді гілля. Горловина оброблена обшивкою. Виріб має відрізну кокетку на плечовому зрізі. Рукава прямі з уставкою, підшиті.

Для розрахунків креслення були зняті такі мірки: півколо грудей (Пг) – 48 см; обхват шиї (Ош) – 39 см; довжина рукава (Др) – 30 см; довжина сорочки (Дс) – 84 см.

Пілочка та спинка

АБВГ 84 см

АБ 48+15=63 см

БВ 84 см

7 = 2,5 см

Б 48:3+9=25 см

25 = 48+3+7=23 см

23 = 48:4+5=17 см – провести вертикальні прямі

23=17:2 – перпендикуляри ДД1

А = 7

23 = 2 см

А 6 = 6 см

17 = 3 см

17=23:2=8,5 см – бокові шви

Для планки спереду роблять розріз завдовжки 35–38 см. Лінії моделювання нанести червоним кольором (кокетка, бокові шви).

Рукав

АБВГ = 30=4=34 см

Ширина 48:3+9=25 см

Б 48:3-7=9 см

9 – А:2=1 см

Ширина рукава в низу 48:3+1=17 см

Рис. 3. Креслення основи чоловічої сорочки             

        Рис. 4. Креслення рукава

    Отже, внаслідок використання вимірювального й розрахункового способів розроблено методику побудови основи конструкції чоловічої сорочки кінця ХIХ – початку ХХ ст. Сорочка вирізняється варіативністю крою, пропорцій та форм, функціональністю і практичністю, логікою зв’язку між формою, конструкцією та художнім моделюванням, що робить її справжньою енциклопедією дизайну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Антонович Є., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно прикладне мистецтво / Є. Антонович, Р. Захарчук‑Чугай, М. Станкевич. – Львів: Видавництво «Світ», 1992. – 272 с.

2.      Білан М., Стельмащук Г. Український стрій / М. Білан, Г. Стельмашук. – Львів: Фенікс, 2000. – 328 с.

3.      Булгакова-Ситник Л., Лозинський Т. Жіноча сорочка Борщівсько‑Заставнівського Придністров’я: альбом. Львів: Ін‑т колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2013. – 336 с.

4.      Васіна  З. Український літопис вбрання: наук.- худ. реконструкції. Т.1: 11 000 років до н. е. – ХІІІ ст. н. е. / З. Васіна. – Київ: Мистецтво, 2003. – 448 c.

5.      Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. – Київ: Оберіг, 1993. – 592 с.

6.      Карбовська  Ж. Жіночі сорочки кінця ХІХ– початку ХХ ст. у колекції Кам’янець‑Подільського державного історичного музею‑заповідника / Ж. Карбовська // Проблеми етнології, фольклористики, мистецтва Поділля та Південно-Східної Волині: історія і сучасність: наук. зб. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. – С. 127–132.

7.      Косаківський В. Етнокультурна характеристика населення містечка Чечельника в історичному розвитку (ХІХ – початок ХХІ століття): автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.05 НАН України. Ін‑т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2013. – 20 с.

8.      Матейко К. Український народний одяг: етнографічний словник / К. Матейко. – Київ: Наукова думка, 1996. – 196 с.

9.      Матейко К. Український народний одяг: етнографічний словник / К. Матейко. – Київ: Наукова думка, 1996. – 224 с.

10. Національний музей народної архітектури та побуту України. Експонати. Сорочка   КВ 291/44 О-2576.

11. Ніколаєва Т. Історія українського костюма / Т. Ніколаєвська. – Київ: Либідь, 1996. – 171 с.

12. Пономарьов А., Артюх Л., Косміна Т. Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. / А. Пономарьов, Л. Артюх, Т. Косміна. – Київ: Либідь, 1993. – 544 с.

13. Шевченко Є. Українська народна тканина / Є. Шевченко. – Київ: Артанія, 1999. – 412 с.

14. Юкальчук  М. Традиційні головні убори подільських українців та їх роль у весільній обрядовості (ХІХ–ХХ ст.) Подільська старовина: наук. зб. Ювілейний випуск до 80‑річчя з часу заснування музею. Вінниця, 1998. С. 127–141.

Стаття надрукована в науковому журналі «Молодий вчений» №9 (109), 2022 р.