"Loading..."

Експозиція "Середня Наддніпрянщина" в НМНАПУ: задуми, реалізація та перспективи

Анотація: В статті розглядаються етапи створення архітектурно-етнографічної експозиції «Середня Наддніпрянщина» в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Простежується історія науково-пошукових досліджень пам’яток, планування експозиції та втілення накреслених задумів.  
Ключові слова: експозиція, садиба, пам’ятки народної архітектури, традиційна культура, експонати.

Summary: The article deals with the stages of the creation of the architectural and ethnographic exposition "Middle Naddniprianshchyna " in the National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine. This is a trace of history of scientific and searching researches of sights, planning of display and embodiment of the drawn intentions. 
Keywords: exposition, manor house, memorials of folk architecture, traditional culture, exhibits.

Цьогоріч минає 50 років Національному музею народної архітектури та побуту України, заснованого 6 лютого 1969 р. Постановою Ради Міністрів УРСР. За цей час пройдено значний шлях від досліджень та задумів, пошуків та відбору пам’яток народної культури до функціонування музею. Cкансену присвячені численні публікації науковців, зокрема, С. Верговського, З. Гудченко, Л. Орел, Р. Свириди, Г. Скрипник, П. Федаки, М. Ходаківського, В. Шмельова. Дана стаття – це спроба простежити історію науково-пошукових досліджень пам’яток Середньої Наддніпрянщини, планування експозиції та втілення накреслених задумів.

Розробкою тематичного плану до проектування музею займався відділ етнографії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, зокрема Григорій Стельмах, та дослідник народної архітектури Віктор Самойлович, співробітник КиївЗНІЕПу [5, c. 84-85], саме його програма стала основою для завдання на проектування музею. 

  На основі прийнятої програми архітектором НДІ містобудування Володимиром Стамовим був розроблений примірний генеральний план музею з розміткою по експозиціях. За участю архітекторів музею, які проводили науково-пошукові польові дослідження, були розроблені детальні генеральні плани регіональних експозицій. Для експозиції «Середня Наддніпрянщина» вибрали ділянку в західній частині музею площею 10 га., що відповідає природнім ландшафтним характеристикам даного регіону. Це рівнинний з невисокими пагорбами та долинами польовий рельєф з домішкою заліснених ділянок. Місцевість переділена байраком на дві частини, що дало змогу розділити експозицію на два сектори: Правобережжя і Лівобережжя. За програмою в цій експозиції передбачалось представити не лише пам’ятки народної культури регіону в садибних комплексах, а й культові будівлі, планування вулиць та громадського центру з майданом традиційного наддніпрянського села.

  Дослідженням пам’яток Середньої Наддніпрянщини, розробкою генплану та формуванням експозиції з 1971 р. займався архітектор Валерій Романов. Із серпня 1979 р. роботу продовжив архітектор Володимир Величковський. З 1989р. до 2012 р. дослідження архітектури Середньої Наддніпрянщини та науковий нагляд за експозицією здійснював архітектор Сергій Верговський. Найбільш плідним на експедиційну роботу та виявлення пам’яток архітектури був перший період, оскільки до кінця 1970-их років ця робота достатньо фінансувалась, експедиційні дослідження забезпечувалися транспортом. У 1980-их роках фінансування суттєво зменшилося, польових відряджень проводилось недостатньо. В цей період закуповувались і перевозились переважно будівлі, виявлені в попередні роки. З 1990-их років через обмеження фінансування ще скоротились відрядження, і перевезення будівель припинилось повністю.

  Відібрані архітектурні експонати затверджувалися на Науково-методичній та Вченій радах музею і закуповувались у власників. Під науковим наглядом В. Романова, пізніше В. Величковського у проектному АРВ УТОПІК виготовляли проектно-реставраційну документацію, а реставратори СНРВМ УТОПІК розбирали, перевозили та встановлювали будівлі в музеї. Важливо, що до реставраційних робіт запрошувались народні майстри відповідних сіл, це забезпечувало збереження автентичності пам’яток, поглиблювало етнокультурні знання науковців та реставраторів.

  Відповідно до генерального плану будівництва музею 1970 р. основна робота була зосереджена на правобережній частині експозиції, яку готували до відкриття музею. Лівобережна частина переважно позначалась як резервна ділянка перспективного розміщення експозиції [36].

  За пропозицією архітекторів музею С. Верговського і В. Романова, а також архітектора Сергія Кілессо та при підтримці дослідника народної архітектури Петра Юрченка обрали до перевезення дві культові пам’ятки із Правобережної Наддніпрянщини: церкву з с. Дорогинка Фастівського р-ну Київської обл. та церкву з с. Зарубинці Монастирищенського р-ну Черкаської обл. [6, с. 69-70].  

  Забудова правобережної частини розпочалось із церкви з с. Зарубинці, перевезеної до музею 1971 р. [50, арк. 2] Це пам’ятка дерев’яної монументальної архітектури 1742 р., тридільна, тризрубна (вівтар+нава+бабинець). Зруби зовні шальовані. Рублені багатозаломні восьмерикові бані завершені ліхтарями без вікон та маківками зі збереженими первісними кованими чотирикінечними хрестами з півмісяцем і квітами. Зберігся бароковий шестиярусний іконостас XVIII ст., який був відреставрований. 

  На вході до музею як символ хліборобської України встановлено два стовпових вітряки, придбаних у 1973 р. Шестикрилий вітряк з с. Боровиця Чигиринського р-ну Черкаської обл. поч. ХХ ст. У 1950-их роках його перевезено з іншого села. На час виявлення належав місцевому колгоспу [7, арк. 2]. Чотирикрилий вітряк з с. Сасинівка Пирятинського р-ну Полтавської обл. в музей передано в дар колгоспом ім. Ілліча. Побудували його сільські майстри в кін. ХІХ ст., а під час колективізації 1930-их років перейшов у власність місцевого колгоспу [9, арк. 9]. За народною традицією місце для вітряків вибране на підвищенні край поля. Саме з них і починається огляд експозиції. 

  Відповідно до генерального плану на правобережній частині формувалась експозиція села з вуличною забудовою. Більшість будівель встановлені в період першої черги зведення експозиції. Цей етап тривав протягом 1973-1976 років до відкриття музею. Було сформовано п᾽ять садиб з Правобережної Черкащини, які за радянським підходом розподілялись відповідно до соціально-економічного становища селян. Було відтворено одну садибу селянина-бідняка, три садиби селян-середняків та одну куркуля. Хати та комори для цих садиб знайдені, закуплені, перевезені до музею. Для представлення дводільної хати, а також хлівів, повіток, погрібників, які після проведеної колективізації і розкуркулення селян були втрачені В. Романов вдався до реконструкцій за обмірами та опитуваннями старожилів. Будівлі об’єднані в садиби із садками та городами, обгороджені плетеними тинами та дерев’яними огорожами. Тут ми можемо бачити різні типи двору (відкриті, глибокі).
З правого боку вулиці зведено три садиби. Перша хата від поля реконструйована у 1975 р. за матеріалами обстеження та опитування старожилів у с. Неморож Звенигородського р-ну Черкаської обл. Це дводільне житло (хата+сіни). Стіни сошні, заповнені сніпками очерету, мащені й білені. Дах чотирисхилий на кроквах, критий соломою з невисоким гребенем. Це садиба безземельного селянина-бідняка. Тому тут відсутні господарські споруди, а садиба обмежується тільки хатою, садком та квітником.

  Протягом 1975-1976 років зав. сектором етнографії відділу «Середня Наддніпрянщина» Людмила Гура створила у хаті інтер᾽єр житла селянина-бідняка зі Звенигородщини кін. ХІХ – поч. ХХ ст. [14, арк. 4] На покуті ікона Богоматері в богуславському рушнику, який був поширений в центральній частині Київської губернії. Над полом жердка з традиційним жіночим одягом. Тут представлено посуд роботи майстрів місцевого гончарного осередку с. Гнилець.

  Наступні дві садиби представляють побут селян- середняків. В садибі з с. Яснозір᾽я Черкаського р-ну Черкаської обл. хата кін. ХІХ ст. із с. Яснозір`я закуплена до музею 1975 року [46, арк. 8]. Це традиційне зрубне житло, що складається з власне хати, сіней, хатини-майстерні та комори. Усі стіни будівлі, окрім комори, шпаровані й білені. Дах чотирисхилий, критий соломою. При реставрації у 2017 р. через брак соломи перекрита очеретом. Протягом 1974-1975 років у хаті створено інтер᾽єр житла селянина-середняка з центральної частини Середньої Наддніпрянщини кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Малоземельність через нестачу придатних до землеробства ґрунтів змушувала селян займатись додатковими промислами та ремеслами. Поблизу с. Яснозір᾽я був ліс, тож тут розвинений деревообробний промисел. В хатині облаштовано майстерню бондаря, де представлено деревообробні інструменти та вироби майстра (ночви, мірки, сільнички). Окрім того в хаті розміщено знаряддя обробітку волокон, ткацький верстат і вироби ткацтва. Автор інтер’єру Галина Горичева.

  Хлів, повітка та омшаник реконструйовані за дослідженнями у с. Яснозір᾽я. Стіни хліва та повітки сошні, заплетені горизонтально лозою із загатою соломою. У повітці дах на двох масивних сохах, а в хліві – на кроквах. Обидві будівлі були криті солом’яними сніпками, тепер – очеретом. 

  Окрім бондарства, господар займався пасічництвом. У садку розміщено вулики-дуплянки, які він же й виготовляв. На зиму їх ховають в омшаник.
Саж для цієї садиби в Черкаському районі знайти не вдалося, тому на садибі встановили саж із с. Клепачі Лубенського р-ну Полтавської обл., виявлений і закуплений ще 1973 р. у Підтоптаної Г.С. [29, арк. 2].

  Друга садиба селянина-середняка з с. Хрещатик Черкаського р-ну Черкаської обл. Зрубна хата ХVIII ст. із с. Хрещатик належала Бабенко Наталії. Будівля мала тридільне планування: хата+сіни+комора. Але під час Другої світової війни сіни і комору пошкоджено вибухом снаряду. Сіни відновили і далі хата стала дводільна. В такому вигляді її закупили у 1973 р. та перевезли до музею у січні 1974 р. За свідченнями господарів хати, вдалось відновити в музеї первісний тридільний вигляд будівлі [44, арк. 8]. Стіни власне хати мащені й білені, а в сінях і коморі залишені в чистому дереві. Дах чотирисхилий на кроквах, критий парками житньої соломи з високим накладними гребенем з дідухом та китицями на рогах. На причілку хати – великий дармовис.

  Інтер᾽єр в хаті створено протягом 1974-1975 років [24, арк. 3]. Автор Ірина Мусатова. Відтворено житло селянина-середняка, характерне для Канівського та півночі Черкаського повітів кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Як і в попередній садибі, тут представлено житло малоземельного селянина, який займався рибальством. У сінях хати демонструються знаряддя праці рибалки – ятері, комлачі тощо, в хаті – інструменти для прядіння ниток та в᾽язання рибальських сітей. У хаті представлено кераміку з відомого гончарного осередку с. Дибинці. На іконах рушники вишиті білим по білому в техніках «вирізування», «виколювання», які побутували в цій місцевості з кін. ХІХ ст. На жердці – традиційний одяг.

  Надвірну комору для садиби виявлено і закуплено до музею 1975 р. у с. Моринці Звенигородського р-ну Черкаської обл. Власник Фіцайло Іван Семенович. Комора побудована у другій пол. ХІХ ст., у 1919 р. куплена дідом власника і перенесена на його подвір᾽я [19, арк. 2]. Це рублена будівля з піддашком на стовпцях та чотирисхилим дахом на кроквах, критим солом’яними парками. Всередині комора має рублені засіки.

  Повітка для худоби реконструйована за дослідженнями у с. Хрещатик. Вона має сошні стіни плетеної конструкції, мащені і фарбовані червоною глиною. Чотирисхилий дах на кроквах, критий соломою. У 2013 р. через великий снігопад повітку зруйновано, дотепер тривають реставраційні роботи.

  З правого боку вулиці розмістили дві садиби. Для садиби зі Звенигородщини у 1974р. закупили хату із с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкаської обл. Виявлена вона за повідомленням наукового співробітника Національного музею Т.Г. Шевченка Купріяна Тимофійовича Шевченка, нащадка родичів поета. За переказами хата належала онуку Т. Шевченка по брату Микиті – Шевченку Тимофію Петровичу (1870-1954). Після його смерті там проживала його дочка з родиною до 1973 р., коли побудували нову хату, то цю продали Гулакам. В музей закуплено хату від Гулак М.Є. [45, арк. 8]. Це каркасна тридільна будівля (хата+сіни+комора). Стіни ззовні і зсередини мащені й білені. Дах чотирисхилий на кроквах, критий соломою парками з великим накладним гребенем. На чолі покрівлі викладені сніпками три хрести.

  Протягом 1975-1976 років у хаті створено інтер᾽єр [15, арк. 3]. Автор Л. Гура. Відтворено житло селянина-середняка зі Звенигородщини кін. ХІХ ст. В хаті святковий інтер’єр: на столі домотканий килим і скатерть, на іконах куповані «богуславські» та «кролевецькі» ткані рушники з геометричним орнаментом. В миснику та на полиці представлено мальований посуд місцевих гончарних осередків с. Гнилець та с. Дибинці. На стіні давній музичний інструмент – ліра.

  Для садиби 1973 р. закуплено комору із с. Сухини Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл. [20, арк. 2]. Побудував її 1887 р. Томіленко Прокіп, а успадкував його син Томіленко Трохим [20, арк. 8]. Це рублена будівля з піддашком на чотирьох різьблених стовпцях, крита соломою.

  Господарські будівлі для цієї садиби реконструйовані 1975 р. Льох похідний реконструйований за аналогією із будівлею кін. ХІХ – поч. ХХ ст. у с. Майданівка Звенигородського р-ну Черкаської обл. А дві повітки, хлів та ятка для утримання тварин реконструйовані за дослідженнями у с. Яснозір᾽я. Клуня реконструйована за обмірами в с. Шевченкове. У 1990-их роках вона втрачена через пожежу. 2006 р. Р. Свиридою під час експедиції виявлена клуня у с. Куликівка Кам᾽янського р-ну Черкаської обл. У 2008 р. її придбали для експонування на місці втраченої. Навесні 2008 р. клуню обміряли і замаркували. Однак через виробничі обставини перевезення не відбулося.

  Наступна садиба з Правобережної Черкащини представляє побут заможного селянина. 1973 р. закупили до музею хату в с. Яснозір`я Черкаського р-ну Черкаської обл. у Дем’яненка Микити. Її будував брат власника у 1905 р. [47, арк. 8]. Це традиційне зрубне житло на дві половини через сіни. Хата представляє традиції народного будівництва кін. ХІХ – поч. ХХ ст.: вінці зрубу мають короткі випуски, зменшення звису стріхи на причілках, збільшення вікон. Дах чотирисхилий на кроквах, критий соломою парками з китицями і накладним гребенем. У 2008 р. покрівлю змінено на очеретяну з солом᾽яними гребенем та китицями. Протягом 1975-1976 років у хаті відтворено житло заможного селянина [13, арк. 4]. Автор Л. Гура. В правій половині – світлиця, прибрана по-святковому, а в лівій – буденний побут селянської родини.

  1973 р. закуплено надвірну комору кін. ХІХ ст.  з с. Яснозір᾽я, побудовану пасічником Федором Веретельником для зберігання меду. В 30-ті роки під час колективізації її забрали в колгосп [21, арк. 8]. Це традиційна рублена комора, з піддашком, дах чотирисхилий на кроквах, критий соломою парками з накладним гребенем і дідухом.

  За дослідженнями та обмірами в с. Яснозір᾽я на садибі зведено господарські будівлі: рублена криниця, повітка-возовня з плетеними стінами, хліви з повітками зі стінами у закидку, погрібник з погрібом. За огорожею трохи віддалено від двору, ближче до поля, розташована клуня зі стінами в закидку по стовпах та чотирисхилим дахом на сохах. 

  1976 р. відбулося офіційне відкриття музею і до огляду відвідувачів представили першу чергу експозиції. В процесі створення експозиції та потужної експедиційної роботи з виявлення пам’яток архітектури В. Романов розробив детальний генеральний план експозиції [11]. Відповідно до нього наступним етапом було зведення сільського майдану, на який виходить вулиця. Це єдина музейна експозиція, де планувалось представлення громадського центру села. Довкола майдану мали розміститись основні громадські будівлі. Там вже була церква. Між церквою та хатою з с. Хрещатик за генеральним планом мала бути сільська лавка, яку так і не встановили.

  У 1976 р. закуплено церковнопарафіяльну школу із с. Лоташове Тальнівського р-ну Черкаської обл. За час існування будівля зазнала значних перебудов зі зміною планування. За розповідями селян школа побудована громадою села [51, арк. 2]. В музеї відновлено первісний вигляд. Будівлю перекрили соломою, а 2007 р. – очеретом. Дослідженням теми шкільництва та підготовкою тематико-експозиційного плану інтер’єру школи займалась Раїса Сидоренко у 1977-1978 роках [34]. Вона підібрала експонати з фондів музею та замовила реконструкції необхідного обладнання [25; арк. 79]. Після її звільнення на основі цих матеріалів 1980 р. облаштовано інтер’єр працівниками відділу «Середня Наддніпрянщина» [26; арк.109-110]. Це типовий інтер’єр однокласної сільської церковнопарафіяльної школи з класом та помешканням учителя. 2013 р. інтер᾽єр доповнено фотографіями та документами про освіту. Автор доповнення Марія Верговська [3].

  У 1979 р. закуплена хата священика із с. Мизинівка Звенигородського р-ну Черкаської обл. в колгоспі ім. Мічуріна с. Озірна [28]. Хата представляє традиційне багатокімнатне житло духовенства кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Розмістили її також на майдані поруч з церквою. 1982 р. Андрій Чорнуха підготував примірний тематико-експозиційний план інтер’єра хати священика, але втілений він не був [1; с.37-38]. У 2000 р. Світлана Пономаренко в лівій половині хати створила інтер’єр вітальні й спальні старосвітського сільського священика, в побуті якого ще зберігалися етнокультурні традиції [16; с. 197]. А в 2018 р. створено інтер᾽єр у правій половині хати, а саме кабінеті священика, їдальні та кухні-пекарні. Автор М. Верговська [2].
1985 р. для цієї садиби закуплено повітку в с. Мала Антонівка Білоцерківського р-ну Київської обл. у Семененка Петра Гавриловича [28]. Будівля на два приміщення, стіни каркасної конструкції в закидку. Тоді ж в першій пол. 1980-их років для садиби закуплено комору у с. Хижинці Лисянського р-ну Черкаської обл. та саж в с. Журавка Городищенського р-ну Черкаської обл. За генеральним планом тут мала бути ще одна комора, погрібник та пасіка [11].

  Відповідно до генерального плану В. Романова сільська управа мала розташовуватись на майдані між школою та хатою священика, проте в процесі будівництва експозиції вносились корективи. В 1980 р. закуплено хату із с. Мліїв Городищенського р-ну Черкаської обл. у Дулі-Борзенець Катерини Самійлівни [28]. Виявлено її ще 1974 р. В. Романовим під час експедиції. Це була традиційна житлова хата з сошними стінами та чотирисхилим дахом на кроквах, яку в музеї пристосовано під сільську управу з холодною [35]. Встановили її на майдані, на місці, де планувалась сільська лавка. Первісно дах був критий соломою, при реставрації у 2000-их роках перекритий очеретом. 

  Таким чином, до 1985 р. завершено громадський центр села. В той же час забудовується і провулок, який відходить від майдану вправо. За генеральним планом В. Романова тут мало бути дві садиби з Уманщини та шинок. Протягом 1981-1985 років закуплено, перевезено та встановлено будівлі двох садиб. При будівництві були внесені корективи в план і одна садиба встановлена на місці шинка. Це садиба з хатою із с. Рижавка Уманського р-ну Черкаської обл. та реконструйованим погребом. Хата виявлена В. Романовим ще у 1970-их роках, а закуплена 1981 р. у Руденка Василя Олександровича [28]. За родинними переказами у цій хаті народилась і прожила вік баба власника Попсуйко Харитина Луківна (1871-1976 р.р.). Це традиційний тип зрубного житла ХVІІІ ст. з розвиненим плануванням на дві хати через сіни. На час виявлення права половина не збереглася, тому в музеї її відновили за аналогією з лівою. Стіни рублені з масивного кругляка. Сіни без стелі з подвійним бовдуром, який тримається на двох балках. При встановленні в музеї хату перекрили соломою, а в 2007 році перекрито очеретом. У 2008 р. архітектор С. Верговський відтворив зовні настінне малювання з кольоровими підведеннями за зразками 1930-их років [40, арк. 9]. Садиба залишилась незавершеною, оскільки тут мала бути ще повітка та плетена огорожа [11].

  Будівлі другої садиби закуплені 1981 р. Це хата кін. ХІХ ст. із с. Старі Бабани Уманського р-ну Черкаської обл., придбана у Шуляка Віктора Петровича [28]. Належала хата Нижнику Левку Васильовичу 1893 р.н. [52, арк. 2]. Хата представляє традиційне сошне житло з розвиненим плануванням хати на дві половини через сіни. У правій половині ще облаштований ванькир з піччю. Дах чотирисхилий, критий соломою. У 2000 р. в хаті створено традиційний святковий весільний інтер᾽єр, автор Щербань Світлана Олексіївна [52, арк. 5]. Архітектор С. Верговський відтворив в обох хатах настінне малювання за копіями 1920-их років з колекції К. Кржемінського та М. Горбачевського: хмелики на сволоках, вінок на стелі, квіти на стінах, пташки над вікнами, підводки з клинцями на печі та напільній стіні ззовні [42, арк. 3]. 2017 р. інтер᾽єр згорнули через аварійний стан хати.

  Комора із с. Молодецьке Маньківського р-ну Черкаської обл. передана в дар колгоспом імені ХХІІ з᾽їзду КПРС [28]. Первісно належала Довбушу Тарасу Михайловичу [18, арк. 2]. Це каркасна будівля з галерейкою на двох стовпцях. Крита соломою з китицями та накладним гребенем «дідухом».
Садиба не завершена. За генеральним планом тут мало бути ще дві повітки, погрібник, клуня та традиційна для Уманщини огорожа з каменів [11].
Відповідно до змін генерального плану шинок розмістили в кінці експозиції на краю села. Він був реконструйований за обмірами у с. Бабанка Уманського р-ну Черкаської обл. у першій пол. 1980-их років. 

  Останньою на правобережній частині експозиції сформували садибу з Правобережної Київщини. Хату й комору для неї закупили та встановили в др. пол. 1980-их років. Хата з с. Таборів Сквирського р-ну Київської обл. представляє традиційне тридільне зрубне житло ХІХ ст. Має датування на одвірку хатньої комори: 1833 та 18601 роки. Належала Фіялко Марії Семенівні. На час виявлення в хаті обладнання вже не було. У кінці 1990-их років в хаті відтворено традиційний інтер᾽єр початку ХХ ст. з Правобережної лісостепової Київщини (колишній Сквирський повіт) на основі польових досліджень у селах Сквирського та частково суміжних районів – Білоцерківського, Васильківського, Володарського, Таращанського і Тетіївського протягом 1990-1994 років. Автор Раїса Свирида. Архітектор С. Верговський відтворив настінне малювання за польовими дослідженнями: підводки зубцями елементів печі, долівок, призьби, вікон та напільної стіни ззовні [43, арк. 8].

  Комору для цієї садиби перевезли з с. Хижинці Лисянського р-ну Черкаської обл. Інтер᾽єр в ній створено у 2013 р. Автор Людмила Костенко. Тут експонуються скрині та солом᾽яники для зерна, дерев᾽яні посудини для зберігання продуктів харчування, предмети побуту [22, с.122].

  До кінця 1980-их років у правобережній частині експозиції «Середня Наддніпрянщина» в основному було реалізовано генеральний план В. Романова з певними корективами. Проте деякі об᾽єкти не вдалось віднайти або перевезти. Так, на церковній садибі планувалось встановити ще дзвіницю та сторожку. На місці садиби з с. Таборів, яка мала розміщуватись далі, планувалась велика садиба куркуля з с. Мизинівка з хатою, коморою, погрібником, скарбовою повіткою та колодязем на чистому дворі, і клунею, сінником, повіткою, хлівом, конюшнею з возовнею та сажем на господарському дворі [11].

  У 1989 р. Лідія Орел та Раїса Свирида у відрядженні виявили хату в с. Почапинці Лисянського р-ну Черкаської обл. Це традиційна рублена хата на дві половини ХVІІ ст. На час виявлення збереглася рублена клітка правої половини з заваленим дахом. Того ж року хату закупили, а наступного перевезли до музею. На Вченій раді затверджено місце розташування майбутньої садиби на Майдані, відгородивши частину садиби священика. На той час проектно-реставраційні та проектно-будівельні служби вже були виведені зі складу музею. Через це, а також через брак коштів хату не встановили і досі вона залишається в заскладованому стані [4, арк.1].
Лівобережна частина експозиції залишилась незавершеною. Її планування здійснювалось відповідно до місцевості та проведених польових досліджень. Ця частина експозиції представляє село із довільною забудовою. Саме таке планування могло мати село, що утворилось на основі займанщини. В центральній частині садиби розміщені довкола церкви, а далі хутірні поселення, що віддалені від основної частини. Подібним є оригінальне розташування церкви в с. Дорогинка, яка стояла на пагорбі в оточенні сільських садиб. Оскільки планування даної експозиції почалось саме з церкви, можемо припустити, що архітектор намагався створити аналогічне вирішення в музеї.

  Церква з с. Дорогинка перевезена до музею 1971 р. [49, арк. 2]. Вона має зрубні стіни з соснових брусів, трибанна, триверха, середній зруб більший і вищий, зруб вівтаря шестигранний. Бані перекриті рубленими шатрами з ліхтарями, вивершеними маківками з кованими рівноконечними хрестами. Дахи вкриті ґонтом. Стіни шальовані дошками поздовж. В церкві експонується багатоярусний іконостас, виконаний під впливом Київської Лаврської школи. Нижній ряд XVII ст., в його іконах помітні яскраві традиції українського народного малярства в орнаментуванні одягу, зображенні ликів. Ікони середнього ярусу мають виразні ознаки українського барокового живопису XVIII ст. На садибі окрім церкви стоять стовпова дзвіниця, кам’яний та дерев’яний хрести, чан у зрубі для освячення води. Довкола церковної садиби дерев᾽яна огорожа з брамою та двома хвіртками під дощаними дашками. 
До першої черги зведення експозиції належить також і вітряк із с. Кононівка Лубенського р-ну Полтавської обл., який закуплено до музею 1974 р., а наступного 1975 р. перевезений і відреставрований. Стовповий, одноповерховий, каркасний, чотирикрилий вітряк зведений на високому рубленому стільці, з трисхилим дахом, на кроквах, критим дошками. Побудували його в 20-30 роках ХХ ст. сільські майстри [8, арк. 8].

  В такому складі лівобережна частина експозиції «Середня Наддніпрянщина» перебувала на час відкриття музею 1976 р.

  1977 р. музеєм придбано в дар гамазей із с. Рудницьке Баришівського р-ну Київської обл. [28], побудований 1897р. двома теслями: Боровиком Олексієм і Беззубенко Миною. Первісно він був критий соломою, а в 1925 р. перекритий металом [10, арк. 2]. В музеї відновлено солом᾽яну покрівлю, а при подальшій реставрації змінено на очеретяну. Це громадська комора, збудована у зруб з двома дверима на протилежних фасадах та двома галерейками на чотирьох стовпцях. Всередині великі засіки для зерна. Її встановили окремо від садиб під лісом.
Протягом 1977-1979 років довкола церкви зведено дві садиби. Перша з Лівобережної Київщини. Хата кін. ХІХ ст. з с. Бзів Баришівського р-ну Київської обл. закуплена до музею 1977 р. у Юр Галини Єлісеєвни [37, арк. 8]. Це традиційна рублена тридільна хата (хата+сіни+комора). Стіни хати шпаровані й білені, зруб сіней і комори відкритий. Дах чотирисхилий на кроквах, при встановленні критий соломою, при реставрації – очеретом. Після зведення садиби інтер᾽єр в хаті створений не був. У 2005 р. Р. Свирида розпочала роботу по його створенню, підготувала примірний зоровий ряд [31], проте через  брак коштів на реставрацію реалізувати задумане не вдалось.

  На садибі дві господарські будівлі. Рублений саж з с. Кийлів Бориспільського р-ну Київської обл. закуплений 1978 р. у Бердник Марфи Овсіївни [28]. Рублена повітка з с. Пристроми Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. закуплена 1979 р. у Саенок Харитини Прокопівни. Перед повіткою зроблена із жердок загорода [27, арк. 2]. На садибі планувалось звести ще одну повітку та погрібник [11].

  Друга садиба перевезена з Переяславщини. Хата з с. Мала Каратуль Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. закуплена 1979 р. у Василенка Анатолія Андрійовича [39, арк. 8]. Представляє традиційне тридільне зрубне житло ХІХ ст. Лівобережної Наддніпрянщини. При виявленні хата мала планування: хата, сіни та комора, первісно планування було на дві хати через сіни. В музеї відновлено первісне планування і праву частину реконструювали за аналогією з лівою. При становленні перекрита соломою, згодом при реставрації – очеретом. Прихатню комору встановили поруч з хатою як самостійну надвірну будівлю з традиційним піддашком на стовпцях.

  1977 р. для садиби закуплено дві господарські будівлі з с. Стовп’яги Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. Хлів (повітка) зрубної конструкції побудований у др. пол. ХІХ ст. Красовським Михайлом Антоновичем. Неодноразово будівля переносилась в різні кінці села, останній раз переставлено у 1924 р. на садибу його дочки [48, арк. 2]. Рублений саж побудований 1921 р. Сяськом Степаном Пилиповичем [30, арк. 2]. Обидві будівлі мають дах на кроквах з солом᾽яною покрівлею, згодом після реставрації – очеретяною. Тут планувалось ще дві повітки, які не були встановлені [11].

  Інтер᾽єр в хаті почали створювати тільки в 2013 р. Його автором є Л. Костенко. Тут представлено житло заможного селянина з Переяславщини кін. ХІХ ст. – сер. ХХ ст. В лівій частині хати відтворено типовий інтер᾽єр,  в літний час буденний варіант, а в зимовий час хата прибрана до вечорниць на Андрія. Тут експонуються обрядові атрибути: калита, рогач, сито зі стрічками для ворожіння тощо [23, арк. 15-19]. Триває робота над створенням інтер᾽єру в правій половині. 

  Між садибою з с. Мала Каратуль та ґрунтовою експозиційною дорогою планувалась ще одна садиба з Переяславщини. Для неї була знайдена і затверджена на НМР до перевезення хата в с. Помоклі. Це мала бути велика садиба з коморою, погрібником, трьома повітками, сажем та клунею. Проте  хата перевезена не була і садиба залишилась лише в плані. 

  За генеральним планом навпроти цієї нереалізованої садиби через ґрунтову дорогу мала стояти ще кузня [11].

  Протягом 1976-1977 років закуплено і перевезено будівлі садиби із Західної Полтавщини, яка розташована далі по експозиції ближче до ярмаркового майдану, над яром. Очевидно вона планувалась як зразок хутірного поселення. Хата кін. ХІХ ст. із с. Солониця Лубенського р-ну Полтавської обл. закуплена 1976 р. у Охріменко Мотрі Данилівни [41, арк. 8]. Це традиційне тридільне житло (хата+сіни+комора). Стіни хати зведені з глиняних вальків, донизу потовщені, комора рублена, сіни – в закидку з дощок. Дах чотирисхилий на кроквах, при встановленні був критий соломою парками, після реставреції у 2018 р. – очеретом. 

  Інтер᾽єр у хаті створено набагато пізніше, тільки у 2002 р. Р. Свиридою [33]. Тут відтворено традиційне селянське житло Лубенщини поч. ХХ ст, показано типове обладнання, святкову тканину, одяг. Через аварійність покрівлі хати його згорнули 2010 р. Зараз тривають реставраційні роботи.

  1977 р. для садиби закуплено у колгоспу «Зоря» комору із с. Клепачі Лубенського р-ну Полтавської обл. [17, арк. 2]. За дослідженнями та обмірами з того ж села, що й комора було реконструйовано льох. Окрім того, за генеральним планом тут мали бути ще саж, повітка та колодязь.

  Окремо від названих садиб на терасі біля схилу залісненого яру розташована ще одна садиба з Лівобережної Київщини. Хата 1883 р. із с. Дударків Бориспільського р-ну Київської обл. закуплена 1982 р. у Тищенко Марії Юхимівни [38, арк. 2]. Це дводільна рублена будівля (хата+сіни) з чотирисхилим дахом на кроквах, критим парками житньої соломи. На поч. 2000-их років в хаті було створено інтер’єр Р. Свиридою. Через аварійний стан хати його розібрали [32, с. 255-256]. А в 2018 р. хата була підпалена зловмисниками. Вигорів дах і сіни. Садиба залишилась незавершеною, за планом тут мали бути ще погрібник та повітка. На цьому припинилось зведення лівобережної частини експозиції.

  Хоча у сформованій експозиції «Середня Наддніпрянщина» не вдалося представити всі заплановані об᾽єкти, та все ж наявні пам᾽ятки дозволяють побачити планування сільських поселень, простежити будівельні традиції та особливості побуту краю. Загалом в експозиції зведено 53 будівлі: 2 церкви, 13 хат, 8 комор, 4 повітки, 5 хлівів, воловня, 2 льохи, 2 погреба, омшаник, 4 сажі, 2 клуні, 2 криниці, школу, сільську управу, шинок, гамазей та 3 вітряки. Одна будівля (клуня) втрачена внаслідок пожежі. 34 будівлі є оригінальними пам᾽ятками, решта реконструйовано за дослідженнями.  

  Після виведення зі складу музею реставраційної майстерні припинились роботи по спорудженню нових об᾽єктів на експозиції. А зі звільненням архітектора С. Верговського припинились також і дослідження народної архітектури Середньої Наддніпрянщини. Поступово з кожною зміною штатного розпису скорочується кількість наукових співробітників відділу «Середня Наддніпрянщина». Проте етнографічні дослідження краю продовжуються. Окремі об᾽єкти чекають на створення інтер᾽єрів, зокрема хати з с. Бзів та с. Рижавка. Тривають роботи по завершенню інтер᾽єру в хаті з с. Мала Каратуль. В хатах з с. Дударків та с. Старі Бабани згорнуті інтер᾽єри через аварійний стан. Будівлі потребують нагальної реставрації.

  За час існування експозиції технічний стан архітектурних експонатів погіршується. З кожним роком проблеми реставрації стають нагальнішими. Відсутність фахової реставрації та потрібних коштів становлять значну загрозу для подальшого існування експозиції. На початку ХХІ ст. постала проблема з покрівельним матеріалом, оскільки солому потрібної якості і довжини важко знайти, як і майстрів, які б володіли традиційними покрівельними техніками. Тому при реставрації покрівель солому переважно замінюють очеретом. А майстри, які виконують роботи, не дотримуються традиційних технік. Тож пам᾽ятки архітектури втрачають автентичний вигляд. Тому для збереження автентичності пам’яток і забезпечення існування експозицій необхідне відновлення фахової реставрації.

Список використаних джерел та літератури

  1. Архів Національного музею народної архітектури та побуту України (далі НМНАПУ). –1982 р. – Оп. 1.– Спр. 4. – 50 арк.
  2. Верговська М. Зоровий ряд до інтер᾽єру правої половини хати священика з с.Мизинівка Звенигородського р-ну Черкаської обл. // Архів НМНАПУ. – 2018 р. – Оп. 137. – Спр.1. – 13 арк.
  3. Верговська М. Тематико-експозиційний план церковнопарафіяльної школи з с.Лоташеве Тальнівського р-ну Черкаської області// Архів НМНАПУ. – 2013 р. – Оп. 27. – Спр. 8. – 34 арк.
  4. Верговський С. Наукове обгрунтування  до проекту реставрації хати XVII ст. с.Почапинці. // Архів НМНАПУ. – 2005 р.  – Спр. 40.– 16 арк.
  5. Верговський С. Передумови, наукові засади створення й перспективи розвитку Національного музею народної архітектури та побуту України // Народна культура України: традиції і сучасність. – Київ, 2010. – С.81-89.
  6. Верговський С. Традиційне храмобудівництво як втілення віри народу // Українська культова архітектура у світовому контексті. –Київ, 2001. - С. 64-76.
  7. Вітряк із с.Боровиця Чигиринського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2.– Спр. 34. – 16 арк.
  8. Вітряк із с.Кононівка Лубенського району Полтавської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 35. – 17 арк.
  9. Вітряк із с.Сасинівка Пирятинського району Полтавської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп.2.– Спр. 36. – 15 арк.
  10. Гамазей із с.Рудницьке Баришівського району Київської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп.2.– Спр. 14. – 13 арк.
  11. Генпланы. Среднее Поднепровье // Архів НМНАПУ. – Спр.164. 
  12. Горичева Г. Садиба селянина-середняка з с.Яснозір᾽я Черкаського району Черкаської області кін. ХІХ – поч. ХХ ст.ст. (заключний звіт) // Архів НМНАПУ. – 1983 р. – 52 арк.
  13. Гура Л. Садиба куркуля з с.Яснозір᾽я Черкаського району Черкаської області (заключний звіт) // Архів НМНАПУ. - 1983 р.– Спр. 68-2. – 42 арк. 
  14. Гура Л. Садиба селянина-бідняка з с.Неморож Звенигородського району Черкаської області (заключний звіт) // Архів НМНАПУ. – 1983 р. – 14 арк.
  15. Гура Л. Садиба селянина-середняка з с.Шевченково Звенигородського району Черкаської області (заключний зві) // Архів НМНАПУ. – 1983 р. – 32 арк.
  16. Звіт про роботу Музею. Форма 8-НК 1996-2004. // Архів НМНАПУ. – 214 арк.
  17. Комора із с.Клепачі Лубенського району Полтавської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр.15. – 13 арк.
  18. Комора із с.Молодецьке Маньківського р-ну Черкаської області // Архів НМНАПУ.  – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. – 12 арк.
  19. Комора із с.Моринці Звенигородського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп.2. – Спр. 18. – 12 арк.
  20. Комора із с.Сухини Корсунь-Шевченківського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011р. – Оп.2. – Спр. 19. – 13 арк.
  21. Комора із с.Яснозір`я Черкаського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011р. – Оп. 2. – Спр. 22. – 13 арк.
  22. Костенко Л. Надвірна комора у селянському господарстві Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Науковий збірник Закарпатського музею народної архітектури та побуту. – Вип.4. – Ужгород, 2018. – 412 с.
  23. Костенко Л. Наукове обґрунтування до примірного Тематико-експозиційного плану лівої половини хати з села Мала Каратуль Переяслав-Хмельницького району Київської області // Архів НМНАПУ. – 2013 р. – Оп.15. - Спр. 5. – 31арк.
  24. Мусатова І. Садиба селянина-середняка з с.Хрещатик Черкаського району Черкаської області кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (заключний звіт) // Архів НМНАПУ. – 1983 р. – 59 арк. 
  25. Отчет о деятельности музея в 1979 г. [Машинопис, рукопис] // Архів НМНАПУ. – Оп. 5. - Спр. 2 – 152 арк.
  26. Отчет об итогах основной деятельности Музея народной архитектуры и быта УССР за 1980 год. В 2-х частях. Часть 1. 1980 г. [Машинопис, рукопис] // Архів НМНАПУ. – Оп. 5. - Спр. 1. – 186 арк.
  27. Повітка із с. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області // Архів НМНАП. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 24. - 13 арк.
  28. Польовий опис №895 архітектурних експонатів знайдених на протязі 1977-85 р.р. в Черкаській та Київській області // Фонди Національного музею народної архітектури та побуту України.
  29. Саж із с. Клепачі Лубенського району Полтавської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р.– Оп. 2. – Спр. 28. – 11 арк.
  30. Саж із с. Стовп᾽яги Переяслав-Хмельницького району Київської області // Архів НМНАП. –2011 р. –  Оп.2. – Спр. 29. - 13 арк.
  31. Свирида Р. Народна культура та побут Центральної Київщини. Розділ «Наукові обгрунтування до створення експозиції в хаті з с.Бзів Баришівського р-ну Київської області» (кін. 19 – поч. 20 століття) // Архів НМНАПУ. – 2005 р. – Спр. 48. – 52 арк.
  32. Свирида Р. Пам᾽ятки народного будівництва лісостепової Київщини в Національному музеї народної архітектури та побуту України // Проблеми збереження, відтворення та популяризації історико-культурної спадщини в контексті діяльності музеїв просто неба. Матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції. Науковий збірник. – Випуск 1. – Львів, 2013. – 252-262.
  33. Свирида Р. Тематико-експозиційний  план хати із с. Солониця Лубенського р-ну Полтавської обл. (Наукове обгрунтування, проміжний звіт) // Архів НМНАПУ. – 2002р. – Спр. 6. – 8 арк.
  34. Сидоренко Р. Пояснювальна записка до тематико-експозиційного плану інтер᾽єру церковно-парафіяльної школи та житла вчителя кін. ХІХ – поч. ХХ ст. з с. Лоташове Тальнівського р-ну Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 1977 р. – Спр. 4. – 34 арк. 
  35. Сільська управа з холодною Городищенського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп.2. – Спр. 13. – 14 арк.
  36. Схема генерального плану // Архів НМНАПУ. - 1970 р. – Оп.30. – Спр. 6.
  37. Хата з с. Бзів Баришівського району Київської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р.  – Оп. 2. –Спр. 1. –11 арк.
  38. Хата із с. Дударків Бориспільського району Київської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 2. – 12 арк.
  39. Хата із с. Мала Каратуль Переяслав-Хмельницького району Київської області // Архів НМНАП. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 3. - 12 арк.
  40. Хата із с. Рижавка Уманського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 5. – 13 арк.
  41. Хата із с. Солониця Лубенського району Полтавської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 6. - 11 арк.
  42. Хата із с. Старі БабаниУманського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 7. – 11 арк.
  43. Хата із с. Таборів Сквирського району Київської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 8. – 13 арк.
  44. Хата із с. Хрещатик Черкаського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 9. – 14 арк.
  45. Хата із с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 10. – 11 арк.
  46. Хата із с. Яснозір᾽я 1 Черкаського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 11. – 12 арк.
  47. Хата із с. Яснозір᾽я 2 Черкаського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011р. – Оп. 2. – Спр. 12. – 11 арк.
  48. Хлів (повітка) із с. Стовп’яги Переяслав-Хмельницького району Київської області // Архів НМНАП. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 25. - 12 арк.
  49. Церква із с. Дорогинка Фастівського району Київської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2.– Спр. 30. – 15 арк.
  50. Церква із с. Зарубинці Монастирищенського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 32. – 16 арк.
  51. Школа із с. Лоташове Тальнівського району Черкаської області // Архів НМНАПУ. – 2011 р. – Оп. 2. – Спр. 33. – 9 арк. 
  52. Щербань С. Тематико-експозиційний план хати з села Старі Бабани, Уманського р-ну Черкаської обл. // Архів НМНАПУ. – 2000 р. – Спр. 19. – 31 арк.


Коментарів: 0
Залиште свій коментар