"Loading..."

Кахлі Петра Гаврищіва у фондовій колекції НМНАПУ

        Гуцульська кераміка являється складовою частиною самобутнього декоративно-прикладного мистецтва України. Крізь віки пронесли гуцули свої характерні особливості в самодіяльній народній творчості, зокрема, в кахлярстві, збавивши їх своїм власним творчим досвідом. З простого народу вийшло та сформувалося не одне покоління народних майстрів, творами яких пишається в наш час не одна музейна збірка України і світу. Вироби цих майстрів призначаються для народу, але вишуканість у створенні форми та розписів говорить про високорозвинений природний смак простих умільців, про їх прагнення до прекрасного. У фондосховищах Національного музею народної архітектури та побуту України зберігається значна кількість виробів народних майстрів минулого, які можуть і повинні бути постійним джерелом творчого натхнення сучасних митців для формування культури майбутнього. На прикладах таких відомих кахлярів як І. Баранюк, П. Кошак, О. Бахматюк виросло ціле покоління їх послідовників. Фондова збірка НМНАПУ представлена також роботами майстрів минулого, які ще не набули широкої популяризації, до них відносяться талановитий гуцульський кахляр початку ХІХ ст. Петро Гавришів.                 Обсяги колекції виробів цього майстра в загальній фондовій збірці НМНАПУ ще недостатньо висвітлені, але заслуговують на більшу увагу і мають бути оцінені на високому мистецькому рівні. Маємо надію, що дана стаття дасть поштовх зацікавленості сучасних дослідників до робіт самобутнього гуцульського кахляра Петра Гаврищіва, бо популяризація фондових збірок найкращих зразків народного мистецтва широкому загалу шанувальників народної культури є на сьогодні одним із найактуальніших завдань музейчиків. Потрібно відзначити і те, що музейні фондосховища ще недостатньо відкриті для вивчення, дослідження та набуття практичного досвіду сучасних народних митців. Тому основною метою даної роботи є ідея донести до широкого загалу дослідників та відвідувачів музейних фондів той інформативний матеріал, яким володіє Національний музей народної архітектури та побуту України і показати обсяги колекції, а ці колекції чи не одні з найвагоміших в Країні. Обсяги ж колекції кахель гуцульського майстра поч..ХІХ ст.. Петра Гаврищіва у колекції НМНАПУ в цій статті будуть висвітлені у науковий обіг в повному складі вперше. Лише поодинокі зразки кахель цього майстра висвітлювалися у роботах таких дослідників, як Ю. Лащук, Г. Івашків.

(1).JPG

         До теми вивчення багатющої спадщини гуцульських кахлярів ХІХ-ХХ ст..зверталося багато дослідників. Серед них потрібно назвати відомого етнографа, дослідника культури і побуту гуцулів кінця ХІХ ст. В. Шухевича. Цю тематику пізніше розробляли в своїх наукових працях Д. Гоберман, О. Кратюк, К. Матейко, Ю. Лаащук, Гургула І.. Серед сучасних науковців, які теж вивчали питання розвитку гончарства і кахлярства та використовували фактичний матеріал фондової збірки НМНАПУ для написання своїх наукових праць можна назвати Г. Івашків, А. Колупаєву.

(2).JPG   

(3).jpg

       Серед вище зазначених дослідників потрібно виділити наукові дослідження Ю. Лащука, бо саме він вперше описує унікальний та рідкісний кахляний пічний комплекс (піч ХІХ ст.) із с. Білоберізки Івано-Франківської області та подає світлини кахель печі з розписами П. Гаврищіва. Саме факт вимагає невеликого екскурсу в історію формування колекції.

       Фондова колекція гуцульських кахель у Національному музеї народної архітектури та побуту України формувалася з 1970-х рр. Саме ці роки були найпліднішими для науковців Музею, які стояли біля витоків формування колекції гуцульського кахлярства. Протягом 1970-85 рр. до музейних фондів надійшло 489 кахель з Івано-Франківщини. Науково-дослідним відділом було проведено 7 пошукових експедицій по селах цієї області. На сьогодні фонди НМНАПУ зберігають кращі зразки кахлярства Гуцульщини, серед яких роботи таких відомих майстрів-кахлярів цього краю, як Іван Баранюк, Олекса Бахматюк, Петро Кошак.

(4).JPG

       З-поміж проведених пошукових експедицій варто відзначити одну, що відбулася у квітні-травні 1971 року. Це була експедиція до с. Білоберізки Верховинського району Івано-Франківської області. Група науковців у складі Т.І.Михайленко, В.В.Красенка, Б.Ф.Ковгара та В.П.Іллі придбала у місцевого мешканця Гната Дмитровича Крамаря піч, що складалася з 32 розписних полив’яних кахель. Ця цікава знахідка не була повністю атрибутована - в інвентарних записах були відсутні відомості про попередніх її власників та про майстра. Кахлі були датовані приблизно І половиною XIX ст.

       У 2005 році, готуючись до написання каталогу гуцульських кахель з фондової збірки НМНАПУ та переглядаючи дослідницьку літературу цієї тематики, автор даної статті звернула увагу на світлину печі, яку подав у своїй книзі «Покутська кераміка» (1998) Юрій Лащук. Привернуло увагу те, що він розповідає про існування двох подібних об’єктів: це піч Івана Крамаря з с. Білоберізки Івано-Франківської обл. та збірка кахель з етнографічного музею в м. Будапешт, Угорщина [1, с.87-89]. Назва цієї печі за Ю. Лащуком, очевидно, походить від імені та прізвища її господаря. Автор книги «Покутьська кераміка» датує піч І чвертю ХІХ століття. Єдине, чого він не вказує у своїй роботі, це – де ж знаходиться, чи в якому музеї зберігається та піч, яка лишилася в Україні.

(5).JPG  (6).JPG 

      Уважно переглянувши у фондах нашого Музею збірку кахель із                  с. Білоберізки, можна пересвідчитися, що у книзі Ю. Лащука йдеться саме про цю унікальну знахідку. Легко зіставити малюнки кахель на світлинах у книзі “Покутська кераміка» [2, с.89] і світлини, зроблені в Музеї після придбання цих робіт. Збігається й кількість кахель, зазначена у публікації Ю. Лащука, з кількістю інвентарних карток, написаних у 1971 році і зданих до музейних фондів разом з експонатами. Як свідчить музейна документація, кахлі були придбані у Гната Дмитровича Крамаря - тобто, збігаються і прізвища. Ймовірно, Гнат Дмитрович міг бути родичем і спадкоємцем згаданого у книзі власника печі.

(7).JPG

      Юрій Лащук подає на світлинах фрагменти цілої, ще нерозібраної печі в оселі господаря, а в Музеї вони відзняті вже кожна окремо, після перевезення до фондів. Сумніви остаточно зникають, коли проаналізувати описи кахель в інвентарних картках Музею і тих, що їх подає автор згаданої книги. Адже у фондах НМНАПУ зберігається ще кілька кахель, яких немає на світлинах   Ю. Лащука, але у книзі бачимо їхній опис. Напевне, ці кахлі були розміщені десь із боку печі.

      Як приклад можна навести кахлю, що значиться у фондах під інвентарним номером А-2/17. На ній зображено постать чоловіка, що стоїть біля триповерхового будинку. Згадує в тексті Юрій Лащук і кахлю з сюжетом, що має назву “Чаркування в корчмі» - у музейній збірці вона значиться під номером А-2/26. Сюди ж належать кахлі із зображенням австрійського орла (А-58/87). Немає у книзі й зображення кахлі з пам’ятниковим хрестом на цоколі (А- 2/8), та кахля з оленем, над яким птах клює ягоду (А-2/31). У своєму дослідженні Ю. Лащук називає можливого автора розписів цієї печі. За його припущенням, це Петро Гаврищів.

(8).JPG

     У 2007 році зображення кількох кахель з пічного комплексу Івана Крамаря, що зберігається у фондах НМНАПУ, вперше публікує у своїй праці «Декор української народної кераміки XVI -1 пол. XX століть» Галина Івашків (м.Львів). Вона також робить припущення, що автор Петро Гаврищів, і навіть називає конкретну дату виготовлення кахель: 1850-51 рр.

    Кахлі, вперше опубліковані в роботі Г. Івашків, значаться у фондах Музею під інвентарними номерами          А-2/1 та А-2/4 [3, с.375, 429].

    Переглянувши збірку кахель із с. Білоберізка на Івано-Франківщині, можна впевнено сказати, що Національний музей народної архітектури та побуту володіє унікальною знахідкою - кахляним пічним комплексом поч. XIX ст. з розписами відомого майстра Петра Гаврищіва. Цінність цієї знахідки для Музею полягає ще й у тому, що, ймовірно, це єдиний в Україні повний комплекс печі цього майстра-кахляра - інші музеї мають тільки поодинокі зразки його виробів. Вводячи у науковий обіг ще досить мало популяризовану колекцію робіт народного гуцульського кахляра початку ХІХ ст. П. Гаврищіва сподіваємось і надіємось на те, що сучасні майстри теж використають в своїй творчості величезний досвід та художньо-мистецький потенціал цього майстра, а разом з тим розвинуть та втілять надбання минулого в сучасне середовище. Етнокультурна спадщина завжди була і залишається постійним джерелом творчого натхнення, основою для формування культури майбутнього.

     Вивчення та популяризація великої спадщини гуцульського кахлярства минулого дає безмежний простір для виявлення творчої ініціативи сучасних народних майстрів.

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

[1]       - Івашків Г. Декор української народної кераміки XVI - 1 пол. XX століть. - Львів, 2007. - С.375, 429.

[2]       -       Лащук Ю. Покутська кераміка. - Опішне, 1998. -   С.87-89.

[3]       -       Там само. - С.89.


Коментарів: 0
Залиште свій коментар