Оптимізація музейного зібрання як фактор упливу на суспільну ідентифікацію музею
У сучасних умовах воєнно-політичних конфліктів виникає необхідність розгляду актуальних питань оптимізації музейних зібрань у контексті їх репрезентативних якостей, а також у більш ґрунтовному висвітленні та обговоренні аспектів цієї проблеми в професійному музейному середовищі. Визначення та винесення в дискусійну площину окресленої проблеми має на меті аргументувати необхідність пошуку нових підходів структурування музейного зібрання, методів та засобів його руху, удосконалення існуючих нормативно-правових документів, на основі яких відбувається формування та збереження музейних колекцій у музеях під відкритим небом.
Проблема збереження та використання музейних колекцій у сучасних музеях взагалі та в музеях просто неба зокрема аналізувалася в різних аспектах. Так, у роботі Т. Воробчак та О. Олексюк розглядалася проблема експозиційної практики скансенів у багатокультурному вимірі, що передбачає інтерпретацію етнічнографічних колекцій у контексті експозиційного функціоналу. Використання музейного зібрання в експозиціях музеїв просто неба досліджували С. Зубченко , Л. Чухрай , Т. Шлепакова . У цих роботах зосереджено увагу на механізмах збереження матеріальних та духовних цінностей. Збереження музейних колекцій в умовах загрози їх втрати через військові конфлікти розглядали С. Зозуля та автор цієї статті у своїх попередніх наукових роботах . У зазначених публікаціях акценти зроблені на необхідності вдосконалення безпекової складової музейної діяльності.
Однак серед раніше не вирішених проблем оптимізації науково фондової роботи залишається проблема відсутності алгоритмів деакцесії та трансформації основного фонду в музеях просто неба. У зв’язку з цим виникла необхідність пошуків нових шляхів руху музейного фонду. Мета статті полягає у висвітленні пропозицій щодо структурування музейної колекції в музеях просто неба та винесення їх на загальне обговорення в музейному середовищі з подальшим узагальненням та практичним застосуванням.
Обґрунтування першочергових завдань, які постали перед музеями України в сучасних умовах політичних криз та військових конфліктів, дозволяє окреслити напрямки дій та створення алгоритмів, які б посприяли практичному втіленню нових форматів науково-фондової роботи та їх суттєвому впливу на кінцеві результати діяльності музею.
Оптимізація музейного зібрання передбачає фаховий підхід до аналізу його змісту відповідно до актуальних суспільних потреб та стану збереження об’єктів музейного зібрання. Цей важливий процес повинен відбуватися у двох напрямках, які разом відображають рух музейного фонду. І якщо акцесійний напрямок руху відповідає одній із головних функцій музею – поповненню музейного фонду з метою його збереження та репрезентації для зацікавленої публіки, то деакцесійний напрямок спрямований на вчасне реагування на об’єктивні зміни як на громадський запит, так і на процеси незворотних змін фізичного стану певної категорії музейних об’єктів під впливом часу. Музей, який відрізняється сталістю колекції, нехай навіть надзвичайно коштовною, ризикує перетворитися у впорядковану тематичну колекцію. Відвідування такого музею виглядає не інакше як демонстрація схваленої в соціумі поведінки.
Подібна ситуація не може не викликати занепокоєння серед музейників. У сучасних умовах впроваджуються нові форми роботи з відвідувачами, наприклад, інтерактивні екскурсії та тематичні заходи в межах концепції музею. У цьому проглядається певний позитив, адже саме поняття «музейний» трансформується з місця зібрання матеріальних коштовностей минулого в сучасні атракції.
Однак подібний підхід до вдосконалення роботи музеїв – залучення відвідувачів – має й негативний бік, адже в разі зміщення акцентів музейна експозиція перетворюється на тло тематичного заходу, а музей – на його майданчик.
Тому, у сучасних умовах є дуже актуальним пошук таких шляхів удосконалення зовнішніх взаємозв’язків, які б базувались на максимальній музеологічній виразності. Однак музейна експозиція не здатна повною мірою відображати музейне зібрання навіть через супроводжувальну екскурсію та анотаційну інформацію. Статистичні дані про музейний фонд у цифровому вигляді сприймаються відвідувачем в обмеженому обсязі, а їхнє сприйняття досягається тільки через контекст. Масштаби фондової колекції зазвичай залишаються не оціненими повною мірою. Традиційними засобами репрезентації музейного зібрання залишаються тематичні виставки, які, зрештою, є органічною складовою загальномузейної експозиції, однак із більш детальним підходом до візуалізації визначеної теми.
Оскільки кількість автентичних об’єктів у музейній експозиції з огляду на вимоги до їх збереження є обмеженою, оцінка музейного зібрання потребує вдосконалення принципів формування музейного фонду та його структурування. Так, експозиція Національного музею народної архітектури та побуту України є специфічною, зважаючи на методи репрезентації експозиційного матеріалу.
Експозиція музею розташована на площі 132,5 га. Згідно з концепцією музею візуалізація регіональної культури України кін. ХVII – поч. ХХ ст. відбувається у 64 х автентичних архітектурних об’єктах і складає 8264 музейних експонатів. Культура українського села 1960 х – 1980 х рр. представлена в експозиції «Українське село середини ХХ століття». Кількість оригінальних музейних предметів цієї частини музейної експозиції – майже 10 тисяч експонатів. Ці дві експозиційні зони, поділені за часовим принципом, представляють ретроспективний розвиток народної архітектури та побуту України в достатньо широкому діапазоні з врахуванням регіональних особливостей Карпат, Поділля, Полісся, Полтавщини, Слобожанщини, Середньої Наддніпрянщини та Півдня України. Загальна кількість представлених в експозиції предметів більше ніж 18 тисяч, що складає приблизно 4,5% від загальної колекції.
Отже, більша частина музейного фонду знаходиться поза зоною загального доступу. Ознайомлення з цією частиною музейного зібрання широкому загалу недоступне. Здебільшого це обмежені в кількості групи фахівців музейної справи, дослідники, викладачі дотичних дисциплін та ін. На сьогодні уявлення про цінність музейної колекції складається з публікацій у періодичних тематичних та спеціальних виданнях або з телевізійних сюжетів. Зрозуміло, що такі уявлення формуються на суб’єктивних судженнях та мають вкрай поверхневий характер.
У зв’язку з цим актуалізується проблема оптимізації музейного зібрання в контексті його використання. Насамперед це стосується основного фонду музею як базової основи. Так само цей фонд структурується за формою використання в експозиційну складову та фонд тематичних груп збереження з можливістю його представлення поза експозицією та тимчасових виставок. Наявність такого розподілу дозволяє здійснювати якісну селекцію музейного фонду та значно покращить його планування.
Розподіл музейного фонду – процес динамічний і, залежно від першочергових потреб, здатний визначати інші специфічні складові. Так, унікальні та рідкісні музейні предмети, які за своїми ознаками належать до різних груп зберігання, разом можуть скласти раритетну групу основного фонду. У музейній колекції Національного музею народної архітектури та побуту України зберігаються такі музейні об’єкти, які можуть увійти до цієї фондової групи, адже їх історична та культурна цінність доведена та обґрунтована в дослідження наукових співробітників музею. Серед зазначених як унікальні – ікона «Христос у славі» ХІ ст. із с. Тур’я, що на Львівщині. Вона була передана до музею відомим мистецтвознавцем В. Свенцицькою. До цієї ж групи можна впевнено віднести збірку волинського іконостасу XVI–XVIII ст. храмового призначення, де зображення Ісуса Христа, Богоматері з Предвічним Немовлям, святих, стародавніх та новозавітних сюжетів відрізняються високою майстерністю, унікальністю композицій та колористики. Цінними зразками сакрального мистецтва козацької доби є ікони «Успіння» XVI ст., «Преображення» XVIІ ст.
Унікальною є ікона «Різдво Христове» поч. ХІХ ст. (рис. 1). Виконаний на склі біблійний сюжет – надзвичайний: елементи орнаменту споріднюють ікону з народною картинкою відповідного періоду. Яскравим та рідкісним зразком волинської іконографії ІІ пол. ХVII ст. є ікона «Трійця» (рис. 2). Чудовим зразком сакрального мистецтва є плащаниця, датована кінцем XVIII ст. (рис. 3). Оскільки цей предмет був у використанні під час богослужінь протягом багатьох років, він потрапив до фондів у незадовільному стані. Зусиллями музейної реставраторки В. Войнової плащаниця отримала експозиційний вигляд. Однак, враховуючи вік музейного предмета, його експонування в діючих церквах музею неможливе, але доступ до його огляду повинен бути організований через представлення в групі унікальних та рідкісних музейних предметів.
Ікона «Різдво Христове». Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Ікона «Трійця». ІІ пол. ХVII ст. Фонд НМНАПУ
Плащаниця. Кін. ХVIIІ ст. Фонд НМНАПУ
Справжні бібліографічні цінності та зразки духовної спадщини зберігаються в тематичній групі «Рідкісна книга». Найбільш значущими з них можна зазначити такі: «Острозька Біблія» 1518 р. (рис. 4), «Звіт законів» 1632 р., виданий у м. Кракові в 1632 р. у друкарні А. Піонтківського, «Молитовник» 1680 р.
Острозька Біблія. 1581 р. Фонд НМНАПУ
У фондосховищі Національного музею народної архітектури та побуту України зберігається єдина в Україні колекція кахлів (рис. 5–13) талановитого гуцульського майстра початку ХІХ ст. П. Гаврищіва – повний комплекс печі (32 розписні полив’яні кахлі), виявлений співробітниками музею під час пошукової експедиції у квітні–травні 1971 р. в с. Белоберізки Верховинського району Івано-Франківської області [8, 353] . Безперечна унікальність підтверджена, зокрема, у дослідженнях Г. Івашків [5, 375, 429] та Ю. Лащук [6, 87] , в яких вони зазначають, що друга подібна збірка кахлів знаходиться лише в етнографічному музеї в м. Будапешт. Ця унікальна збірка повинна зберігатися у фондах музею, але з доступом широкого загалу відвідувачів. Адже відтворення гуцульської печі в експозиції небезпечне для експонування в автентичному вигляді.
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Серед раритетних музейних предметів, які через свою унікальність не можуть бути представлені в експозиції, із впевненістю можна відмітити скрипку, виготовлену в майстерні Йозефа (Джузеппе) Гванері, датовану 1736 р. (рис. 14). Зрозуміло, що цей музичний інструмент ніколи не потрапить до експозиції музею, а експонування його на виставках буде вимагати спеціальних умов і охоронних заходів з огляду на свою унікальність.
Скрипка. 1736 р. Фонд НМНАПУ
У межах чинних умов зберігання та використання ці дійсно раритетні музейні предмети ризикують бути непобаченими широким загалом.
Формування відкритого фонду раритетів потребує не тільки ретельного підходу до обґрунтування його існування, але й певних умов його використання. Насамперед це студійний формат фондового приміщення з досконалими засобами охорони та умовами зберігання. Адже склад цього фонду з огляду на свою унікальність набуває ознак складової загальнолюдської культурної спадщини. У цьому разі його кількісний показник хоч і повільно, але може тільки збільшуватись.
Кількісне зменшення музейного зібрання помилково вважається проявом недалекоглядності музейників або проявом недбалості. Безумовно, такі факти трапляються в музеях. На жаль, цей стереотип стає перешкодою для здійснення оптимізації музейного зібрання. Адже деакцесія відбувається на тлі руйнівних процесів, утрат, відсутності можливостей зберігання, зміщення акцентів. Усі ці негативні чинники мають переважно об’єктивну природу, інколи відображають політичні вподобання, економічний стан суспільства, громадський попит.
Яскравим прикладом застосування деакцесії є декомунізація, яка була запроваджена в Україні з травня 2014 р. як державна політика ліквідації ідеологічної спадщини радянського періоду.
Через відсутність можливості для популяризації музейних предметів з очевидним ідеологічним забарвленням, у багатьох музеях було здійснено їх вилучення. Музею можна уникнути цієї прикрої функції шляхом оптимізації музейного зібрання й переведення таких музейних предметів у фонд зразків як одну зі структурних груп науково-допоміжного фонду. Такий процес не виглядає політично доречним, але він відповідає професійній етиці музейника.
Будь-які зміни в структурі музейного зібрання повинні бути підпорядковані загальноприйнятим принципам та правилам. Однак, зважаючи на специфічність музейних колекцій, кожен музей повинен напрацювати свій алгоритм дій, зафіксований у внутрішніх інструкціях та методичних рекомендаціях. Безумовно, вони не повинні суперечити загальним інструкціям органів, у підпорядковані яких знаходиться музей. А це можливо за умови чіткого обґрунтування запроваджених правил, які зумовлені безперечною законною основою.
У цьому контексті підтверджується необхідність якнайшвидшого видання інструкції з обліку, збереження та використання музейних колекцій для музеїв під відкритим небом, до яких відноситься Національний музей народної архітектури та побуту України. Адже в музеях такого профілю у відкритому експонуванні здебільшого знаходяться музейні предмети основного фонду, які підлягають негативному впливу навколишнього середовища. Дуже важко об’єктивно забезпечити необхідні умови зберігання музейних об’єктів в умовах їх експонування в музеї під відкритим небом. Спектр чинників упливу на стан експонату скансену значно ширший, ніж на подібний в експозиціях інших музеях або фондосховищах. До шкідливих чинників, як-от: сонячне та штучне світло, добові та річні коливання температури та вологості, різкі зміни погодних умов, забруднення повітря шкідливими хімічними речовинами – додаються ще й чинники, спровоковані безпосереднім контактом із рослинним та тваринним світом. Зрозуміло, що в таких умовах погіршення стану або повна руйнація музейного предмету значно прискорюється. Завдання музею – послабити темпи втрат показного вигляду експозиційного матеріалу. Але це вкрай відповідальне завдання повинні виконувати фахівці з відповідною освітою та повноваженням. Вимоги до цих фахівців повинні бути зафіксовані в інструкції, у частині правил збереження музейних предметів в експозиціях музеїв під відкритим небом.
Найбільша загроза для музеїв під відкритим небом – непереборна сила природних та цивілізаційних катастроф, наприклад, збройні конфлікти. Під час цих неконтрольованих процесів виникає велика вірогідність остаточної втрати музейних об’єктів та цілих колекцій. Досвід втрат культурних цінностей на окупованих територіях Криму та сходу України у 2014 р. довів, що відсутність алгоритму дій музейних співробітників у разі військових протистоянь та політичних криз унеможливлює ефективне збереження культурної спадщини від втрат. З огляду на сучасні виклики небезпеки, база нормативних документів повинна постійно доповнюватись на основі аналізу чинників упливу на стан збереження культурних цінностей. Якщо способи поновлення музейних колекцій залишаються сталими, то процеси вилучення об’єктів із музейних колекцій потребують удосконалення.
Однією з нагальних проблем деакцесії є тривалість процедури вилучення з музейного фонду. Інколи вона триває роками, а це вносить певну невідповідність статистичних звітів із реальною кількістю музейних предметів основного фонду. Тому, в інструкціях та нормативних документах обов’язково повинні бути надані правила та терміни вилучення з музейних колекцій із врахуванням умов збереження, термінів використання та актуального значення. Процес деакцесії повинен відбуватися за умови фахового обґрунтування, висновків реставраційних рад або інших дотичних до оцінювання стану об’єкта груп фахівців та обов’язково знаходитися відповідно до чинних законів про охорону пам’яток культури, про музейну справу та ін. Було б доречно встановити періодичність оцінювання стану музейних об’єктів та розширити повноваження музейних фахівців для здійснення деакцесії.
Безперервному негативному зовнішньому впливу підлягають пам’ятники архітектури козацької доби, які експонуються під відкритим небом у музеї більш ніж 50 років. Так, хата із с. Самари була перевезена до Національного музею народної архітектури та побуту України у 1987 р. Під час попередньої атрибуції було встановлено дату споруди – 1587 р. Подальше дослідження підтвердило архаїчність об’єкта, наприклад, наявність печі святкового типу та багато інших особливостей.
Ще одна унікальна пам’ятка архітектури XVII ст., яка представлена в експозиційній зоні «Середня Наддніпрянщина та Південь України», датується 1700 р. [7, 767] – це церква із с. Дорогинка Фастівського району Київської області. До виявлення та експонування в музеї приміщення церкви використовувалося для зберігання сільськогосподарських продуктів, обладнання та реманенту. Опис, зроблений завідувачкою цього відділу Р. Свиридою, засвідчив, що стан збереження пам’ятки на час потрапляння до музею був незадовільний та із втратою до сорока відсотків первинного вигляду. У цьому ж описі надано відомості щодо реставраційних робіт у музеї з відтворенням втрачених елементів [1] .
Станом на сьогодні церква із с. Дорогинка має задовільний експозиційний вигляд. В інтер’єрі відбуваються періодичні богослужіння, а також інші церковні заходи та обряди. Саме цей факт і надає вищезгаданому архітектурному музейному об’єкту ще більшу історичну, мистецьку та ужиткову вартість, а разом із цим – велику відповідальність за його збереження.
На цьому прикладі відчувається різниця між умовами зберігання музейних предметів у закритих експозиціях та в музеях під відкритим небом. І цей факт є безперечним приводом для створення інструкції зі зберігання музейних предметів для музеїв під відкритим небом, адже терміни використання автентичних музейних предметів в умовах неконтрольованих коливань температурно-вологісних показників та безпосередній уплив негативних наслідків природних катаклізмів значно скорочує термін використання музейних об’єктів у відкритих експозиціях.
Наявність специфічних факторів упливу на стан збереження музейних об’єктів в експозиціях музеїв зазначеного типу передбачає підвищення фінансування реставраційних робіт та інших запобіжних заходів.
Водночас відсутність чіткого алгоритму термінів використання предметів в експозиціях музеїв під відкритим небом упливає на процеси оптимізації музейного зібрання. Адже вищезазначений процес списання потребує перегляду як такий, що суттєво впливає на презентабельний вигляд експозиції. Переміщення експонатів з експозиції до фондосховища для подальшого зберігання виправдовується тільки за умови необхідності їхньої реставрації як поодиноких у складі колекції. У цьому сенсі деакцесія виглядає адекватною відповіддю на процеси передбаченого старіння та остаточного руйнування експоната. Подібний рух музейного зібрання позитивно вплине на суспільну репутацію музею як інституції, де пізнання повинне приносити естетичне задоволення.
Задля зростання зацікавленості музеями як соціальними інституціями необхідна їхня адаптація до сучасних вимог та потреб суспільства. Цей процес передбачає не тільки динаміку поновлення музейного зібрання, але й оптимізацію його структури та складу. У сучасних умовах політичних криз та військових протистоянь, а також глобальних кліматичних змін, актуальні питання редагування науково-фондової роботи стають першочерговими. Адже збереження музейної колекції передбачає не тільки виконання превентивних заходів. Презентабельність зібрання повинна стати передумовою його існування. Тому, вкрай необхідним є розширення повноважень фахівців музейної та дотичних до неї справ. Прийняття рішень із комплектування музейних колекцій та вилучення з неї повинно мати таку нормативно-правову основу, яка б відповідала певному профілю музею. На цьому тлі музеї під відкритим небом виглядають обмеженими у своїх правах та можливостях ефективно впливати на рух музейного фонду.
Отже, створення інструкції з обліку та збереження музейних предметів та колекцій у музеях із таким профілем зібрання стає не тільки актуальним, але й нагальним. Адже, без сумнівів, репутація музею визначається бажанням відвідувача повернутись до нього за новими знаннями та емоціями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Архів НМНАПУ. Фонд «Експозиція Полісся». – Спр. 29, 30.
2. Воробчак Т., Олексюк О. Музей просто неба як простір міжкультурної комунікації / Т. Воробчак, О. Олексюк // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Музей просто неба в соціокультурному просторі», присвяченої 50-річчю заснування Національного музею народної архітектури та побуту України: Зб. доп. – К.: Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2019. – С. 80–84.
3. Зозуля С. Доля «декомунізованих» артефактів: до питання використання у сучасному музейному просторі / С. Зозуля // Матеріали Сьомих Всеукраїнських Зарембівських наукових читань «Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції»: Зб. наук. пр. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017. – С.220–227.
4. Зубченко С. Популяризації культурної спадщини українського народу в етнографічних музеях України: історіографія проблеми / С. Зубченко // Іван Франко у творенні української національної ідентичності: Зб. наук. пр. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2016. – С. 165–175.
5. Івашків Г. Декор української народної кераміки XVI – першої половини XX ст. / Г. Івашків. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2007. – 544 с.
6. Лащук Ю. Покутська кераміка / Ю. Лащук. – Опішне, 1998. – С. 87–89.
7. Музей народної архітектури та побуту України // Звід пам’яток історії та культури України: Енцикл. вид. у 28 т. Кн.1: Київ. – Ч. 2: М–С. – К.: Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 767–769.
8. Назаренко Л. Кахлі Петра Гаврищева у фондовій колекції Національного музею народної архітектури та побуту України / Л. Назаренко// Переяславіка. Наукові записки: Зб. наук. ст. – 2017. – Випуск 12(14) – С. 353–356.
9. Плєшакова Л. Проблеми збереження національного фонду України в умовах політичних криз та воєнних конфліктів / Л. Плєшакова // Вісник Київського національного університету культури та мистецтв. – Київ, 2021. – С. 172–191.
10. Плєшакова Л. Проблеми збереження фондової колекції в музеях під відкритим небом у сучасних умовах / Л. Плєшакова // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Музей просто неба в соціокультурному просторі», присвяченої 50 річчю заснування Національного музею народної архітектури та побуту України: Зб. доповідей. – К.: Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2019. – С. 329–335.
11. Чухрай Л. Скансен: сучасність та перспективи розвитку / Л. Чухрай // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2013. – № 4. – С. 72–76.
12. Шлепакова Т. Скансени України як перспективні об’єкти музейного туризму та осередки збереження етнобуття в умовах глобалізації: огляд. довідка за матеріалами преси, Інтернету та неопублікованих документів 2011–2013 рр. / Т. Шлепакова // Мін-во культури України, Національна парламентська бібліотека України, Інформ. центр з питань культури та мистецтв. – Київ. – ДЗК. – Вип. 5/6. – 2013. – 17с.
Проблема збереження та використання музейних колекцій у сучасних музеях взагалі та в музеях просто неба зокрема аналізувалася в різних аспектах. Так, у роботі Т. Воробчак та О. Олексюк розглядалася проблема експозиційної практики скансенів у багатокультурному вимірі, що передбачає інтерпретацію етнічнографічних колекцій у контексті експозиційного функціоналу. Використання музейного зібрання в експозиціях музеїв просто неба досліджували С. Зубченко , Л. Чухрай , Т. Шлепакова . У цих роботах зосереджено увагу на механізмах збереження матеріальних та духовних цінностей. Збереження музейних колекцій в умовах загрози їх втрати через військові конфлікти розглядали С. Зозуля та автор цієї статті у своїх попередніх наукових роботах . У зазначених публікаціях акценти зроблені на необхідності вдосконалення безпекової складової музейної діяльності.
Однак серед раніше не вирішених проблем оптимізації науково фондової роботи залишається проблема відсутності алгоритмів деакцесії та трансформації основного фонду в музеях просто неба. У зв’язку з цим виникла необхідність пошуків нових шляхів руху музейного фонду. Мета статті полягає у висвітленні пропозицій щодо структурування музейної колекції в музеях просто неба та винесення їх на загальне обговорення в музейному середовищі з подальшим узагальненням та практичним застосуванням.
Обґрунтування першочергових завдань, які постали перед музеями України в сучасних умовах політичних криз та військових конфліктів, дозволяє окреслити напрямки дій та створення алгоритмів, які б посприяли практичному втіленню нових форматів науково-фондової роботи та їх суттєвому впливу на кінцеві результати діяльності музею.
Оптимізація музейного зібрання передбачає фаховий підхід до аналізу його змісту відповідно до актуальних суспільних потреб та стану збереження об’єктів музейного зібрання. Цей важливий процес повинен відбуватися у двох напрямках, які разом відображають рух музейного фонду. І якщо акцесійний напрямок руху відповідає одній із головних функцій музею – поповненню музейного фонду з метою його збереження та репрезентації для зацікавленої публіки, то деакцесійний напрямок спрямований на вчасне реагування на об’єктивні зміни як на громадський запит, так і на процеси незворотних змін фізичного стану певної категорії музейних об’єктів під впливом часу. Музей, який відрізняється сталістю колекції, нехай навіть надзвичайно коштовною, ризикує перетворитися у впорядковану тематичну колекцію. Відвідування такого музею виглядає не інакше як демонстрація схваленої в соціумі поведінки.
Подібна ситуація не може не викликати занепокоєння серед музейників. У сучасних умовах впроваджуються нові форми роботи з відвідувачами, наприклад, інтерактивні екскурсії та тематичні заходи в межах концепції музею. У цьому проглядається певний позитив, адже саме поняття «музейний» трансформується з місця зібрання матеріальних коштовностей минулого в сучасні атракції.
Однак подібний підхід до вдосконалення роботи музеїв – залучення відвідувачів – має й негативний бік, адже в разі зміщення акцентів музейна експозиція перетворюється на тло тематичного заходу, а музей – на його майданчик.
Тому, у сучасних умовах є дуже актуальним пошук таких шляхів удосконалення зовнішніх взаємозв’язків, які б базувались на максимальній музеологічній виразності. Однак музейна експозиція не здатна повною мірою відображати музейне зібрання навіть через супроводжувальну екскурсію та анотаційну інформацію. Статистичні дані про музейний фонд у цифровому вигляді сприймаються відвідувачем в обмеженому обсязі, а їхнє сприйняття досягається тільки через контекст. Масштаби фондової колекції зазвичай залишаються не оціненими повною мірою. Традиційними засобами репрезентації музейного зібрання залишаються тематичні виставки, які, зрештою, є органічною складовою загальномузейної експозиції, однак із більш детальним підходом до візуалізації визначеної теми.
Оскільки кількість автентичних об’єктів у музейній експозиції з огляду на вимоги до їх збереження є обмеженою, оцінка музейного зібрання потребує вдосконалення принципів формування музейного фонду та його структурування. Так, експозиція Національного музею народної архітектури та побуту України є специфічною, зважаючи на методи репрезентації експозиційного матеріалу.
Експозиція музею розташована на площі 132,5 га. Згідно з концепцією музею візуалізація регіональної культури України кін. ХVII – поч. ХХ ст. відбувається у 64 х автентичних архітектурних об’єктах і складає 8264 музейних експонатів. Культура українського села 1960 х – 1980 х рр. представлена в експозиції «Українське село середини ХХ століття». Кількість оригінальних музейних предметів цієї частини музейної експозиції – майже 10 тисяч експонатів. Ці дві експозиційні зони, поділені за часовим принципом, представляють ретроспективний розвиток народної архітектури та побуту України в достатньо широкому діапазоні з врахуванням регіональних особливостей Карпат, Поділля, Полісся, Полтавщини, Слобожанщини, Середньої Наддніпрянщини та Півдня України. Загальна кількість представлених в експозиції предметів більше ніж 18 тисяч, що складає приблизно 4,5% від загальної колекції.
Отже, більша частина музейного фонду знаходиться поза зоною загального доступу. Ознайомлення з цією частиною музейного зібрання широкому загалу недоступне. Здебільшого це обмежені в кількості групи фахівців музейної справи, дослідники, викладачі дотичних дисциплін та ін. На сьогодні уявлення про цінність музейної колекції складається з публікацій у періодичних тематичних та спеціальних виданнях або з телевізійних сюжетів. Зрозуміло, що такі уявлення формуються на суб’єктивних судженнях та мають вкрай поверхневий характер.
У зв’язку з цим актуалізується проблема оптимізації музейного зібрання в контексті його використання. Насамперед це стосується основного фонду музею як базової основи. Так само цей фонд структурується за формою використання в експозиційну складову та фонд тематичних груп збереження з можливістю його представлення поза експозицією та тимчасових виставок. Наявність такого розподілу дозволяє здійснювати якісну селекцію музейного фонду та значно покращить його планування.
Розподіл музейного фонду – процес динамічний і, залежно від першочергових потреб, здатний визначати інші специфічні складові. Так, унікальні та рідкісні музейні предмети, які за своїми ознаками належать до різних груп зберігання, разом можуть скласти раритетну групу основного фонду. У музейній колекції Національного музею народної архітектури та побуту України зберігаються такі музейні об’єкти, які можуть увійти до цієї фондової групи, адже їх історична та культурна цінність доведена та обґрунтована в дослідження наукових співробітників музею. Серед зазначених як унікальні – ікона «Христос у славі» ХІ ст. із с. Тур’я, що на Львівщині. Вона була передана до музею відомим мистецтвознавцем В. Свенцицькою. До цієї ж групи можна впевнено віднести збірку волинського іконостасу XVI–XVIII ст. храмового призначення, де зображення Ісуса Христа, Богоматері з Предвічним Немовлям, святих, стародавніх та новозавітних сюжетів відрізняються високою майстерністю, унікальністю композицій та колористики. Цінними зразками сакрального мистецтва козацької доби є ікони «Успіння» XVI ст., «Преображення» XVIІ ст.
Унікальною є ікона «Різдво Христове» поч. ХІХ ст. (рис. 1). Виконаний на склі біблійний сюжет – надзвичайний: елементи орнаменту споріднюють ікону з народною картинкою відповідного періоду. Яскравим та рідкісним зразком волинської іконографії ІІ пол. ХVII ст. є ікона «Трійця» (рис. 2). Чудовим зразком сакрального мистецтва є плащаниця, датована кінцем XVIII ст. (рис. 3). Оскільки цей предмет був у використанні під час богослужінь протягом багатьох років, він потрапив до фондів у незадовільному стані. Зусиллями музейної реставраторки В. Войнової плащаниця отримала експозиційний вигляд. Однак, враховуючи вік музейного предмета, його експонування в діючих церквах музею неможливе, але доступ до його огляду повинен бути організований через представлення в групі унікальних та рідкісних музейних предметів.
Ікона «Різдво Христове». Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Ікона «Трійця». ІІ пол. ХVII ст. Фонд НМНАПУ
Плащаниця. Кін. ХVIIІ ст. Фонд НМНАПУ
Справжні бібліографічні цінності та зразки духовної спадщини зберігаються в тематичній групі «Рідкісна книга». Найбільш значущими з них можна зазначити такі: «Острозька Біблія» 1518 р. (рис. 4), «Звіт законів» 1632 р., виданий у м. Кракові в 1632 р. у друкарні А. Піонтківського, «Молитовник» 1680 р.
Острозька Біблія. 1581 р. Фонд НМНАПУ
У фондосховищі Національного музею народної архітектури та побуту України зберігається єдина в Україні колекція кахлів (рис. 5–13) талановитого гуцульського майстра початку ХІХ ст. П. Гаврищіва – повний комплекс печі (32 розписні полив’яні кахлі), виявлений співробітниками музею під час пошукової експедиції у квітні–травні 1971 р. в с. Белоберізки Верховинського району Івано-Франківської області [8, 353] . Безперечна унікальність підтверджена, зокрема, у дослідженнях Г. Івашків [5, 375, 429] та Ю. Лащук [6, 87] , в яких вони зазначають, що друга подібна збірка кахлів знаходиться лише в етнографічному музеї в м. Будапешт. Ця унікальна збірка повинна зберігатися у фондах музею, але з доступом широкого загалу відвідувачів. Адже відтворення гуцульської печі в експозиції небезпечне для експонування в автентичному вигляді.
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Кахля. Поч. ХІХ ст. Фонд НМНАПУ
Серед раритетних музейних предметів, які через свою унікальність не можуть бути представлені в експозиції, із впевненістю можна відмітити скрипку, виготовлену в майстерні Йозефа (Джузеппе) Гванері, датовану 1736 р. (рис. 14). Зрозуміло, що цей музичний інструмент ніколи не потрапить до експозиції музею, а експонування його на виставках буде вимагати спеціальних умов і охоронних заходів з огляду на свою унікальність.
Скрипка. 1736 р. Фонд НМНАПУ
У межах чинних умов зберігання та використання ці дійсно раритетні музейні предмети ризикують бути непобаченими широким загалом.
Формування відкритого фонду раритетів потребує не тільки ретельного підходу до обґрунтування його існування, але й певних умов його використання. Насамперед це студійний формат фондового приміщення з досконалими засобами охорони та умовами зберігання. Адже склад цього фонду з огляду на свою унікальність набуває ознак складової загальнолюдської культурної спадщини. У цьому разі його кількісний показник хоч і повільно, але може тільки збільшуватись.
Кількісне зменшення музейного зібрання помилково вважається проявом недалекоглядності музейників або проявом недбалості. Безумовно, такі факти трапляються в музеях. На жаль, цей стереотип стає перешкодою для здійснення оптимізації музейного зібрання. Адже деакцесія відбувається на тлі руйнівних процесів, утрат, відсутності можливостей зберігання, зміщення акцентів. Усі ці негативні чинники мають переважно об’єктивну природу, інколи відображають політичні вподобання, економічний стан суспільства, громадський попит.
Яскравим прикладом застосування деакцесії є декомунізація, яка була запроваджена в Україні з травня 2014 р. як державна політика ліквідації ідеологічної спадщини радянського періоду.
Через відсутність можливості для популяризації музейних предметів з очевидним ідеологічним забарвленням, у багатьох музеях було здійснено їх вилучення. Музею можна уникнути цієї прикрої функції шляхом оптимізації музейного зібрання й переведення таких музейних предметів у фонд зразків як одну зі структурних груп науково-допоміжного фонду. Такий процес не виглядає політично доречним, але він відповідає професійній етиці музейника.
Будь-які зміни в структурі музейного зібрання повинні бути підпорядковані загальноприйнятим принципам та правилам. Однак, зважаючи на специфічність музейних колекцій, кожен музей повинен напрацювати свій алгоритм дій, зафіксований у внутрішніх інструкціях та методичних рекомендаціях. Безумовно, вони не повинні суперечити загальним інструкціям органів, у підпорядковані яких знаходиться музей. А це можливо за умови чіткого обґрунтування запроваджених правил, які зумовлені безперечною законною основою.
У цьому контексті підтверджується необхідність якнайшвидшого видання інструкції з обліку, збереження та використання музейних колекцій для музеїв під відкритим небом, до яких відноситься Національний музей народної архітектури та побуту України. Адже в музеях такого профілю у відкритому експонуванні здебільшого знаходяться музейні предмети основного фонду, які підлягають негативному впливу навколишнього середовища. Дуже важко об’єктивно забезпечити необхідні умови зберігання музейних об’єктів в умовах їх експонування в музеї під відкритим небом. Спектр чинників упливу на стан експонату скансену значно ширший, ніж на подібний в експозиціях інших музеях або фондосховищах. До шкідливих чинників, як-от: сонячне та штучне світло, добові та річні коливання температури та вологості, різкі зміни погодних умов, забруднення повітря шкідливими хімічними речовинами – додаються ще й чинники, спровоковані безпосереднім контактом із рослинним та тваринним світом. Зрозуміло, що в таких умовах погіршення стану або повна руйнація музейного предмету значно прискорюється. Завдання музею – послабити темпи втрат показного вигляду експозиційного матеріалу. Але це вкрай відповідальне завдання повинні виконувати фахівці з відповідною освітою та повноваженням. Вимоги до цих фахівців повинні бути зафіксовані в інструкції, у частині правил збереження музейних предметів в експозиціях музеїв під відкритим небом.
Найбільша загроза для музеїв під відкритим небом – непереборна сила природних та цивілізаційних катастроф, наприклад, збройні конфлікти. Під час цих неконтрольованих процесів виникає велика вірогідність остаточної втрати музейних об’єктів та цілих колекцій. Досвід втрат культурних цінностей на окупованих територіях Криму та сходу України у 2014 р. довів, що відсутність алгоритму дій музейних співробітників у разі військових протистоянь та політичних криз унеможливлює ефективне збереження культурної спадщини від втрат. З огляду на сучасні виклики небезпеки, база нормативних документів повинна постійно доповнюватись на основі аналізу чинників упливу на стан збереження культурних цінностей. Якщо способи поновлення музейних колекцій залишаються сталими, то процеси вилучення об’єктів із музейних колекцій потребують удосконалення.
Однією з нагальних проблем деакцесії є тривалість процедури вилучення з музейного фонду. Інколи вона триває роками, а це вносить певну невідповідність статистичних звітів із реальною кількістю музейних предметів основного фонду. Тому, в інструкціях та нормативних документах обов’язково повинні бути надані правила та терміни вилучення з музейних колекцій із врахуванням умов збереження, термінів використання та актуального значення. Процес деакцесії повинен відбуватися за умови фахового обґрунтування, висновків реставраційних рад або інших дотичних до оцінювання стану об’єкта груп фахівців та обов’язково знаходитися відповідно до чинних законів про охорону пам’яток культури, про музейну справу та ін. Було б доречно встановити періодичність оцінювання стану музейних об’єктів та розширити повноваження музейних фахівців для здійснення деакцесії.
Безперервному негативному зовнішньому впливу підлягають пам’ятники архітектури козацької доби, які експонуються під відкритим небом у музеї більш ніж 50 років. Так, хата із с. Самари була перевезена до Національного музею народної архітектури та побуту України у 1987 р. Під час попередньої атрибуції було встановлено дату споруди – 1587 р. Подальше дослідження підтвердило архаїчність об’єкта, наприклад, наявність печі святкового типу та багато інших особливостей.
Ще одна унікальна пам’ятка архітектури XVII ст., яка представлена в експозиційній зоні «Середня Наддніпрянщина та Південь України», датується 1700 р. [7, 767] – це церква із с. Дорогинка Фастівського району Київської області. До виявлення та експонування в музеї приміщення церкви використовувалося для зберігання сільськогосподарських продуктів, обладнання та реманенту. Опис, зроблений завідувачкою цього відділу Р. Свиридою, засвідчив, що стан збереження пам’ятки на час потрапляння до музею був незадовільний та із втратою до сорока відсотків первинного вигляду. У цьому ж описі надано відомості щодо реставраційних робіт у музеї з відтворенням втрачених елементів [1] .
Станом на сьогодні церква із с. Дорогинка має задовільний експозиційний вигляд. В інтер’єрі відбуваються періодичні богослужіння, а також інші церковні заходи та обряди. Саме цей факт і надає вищезгаданому архітектурному музейному об’єкту ще більшу історичну, мистецьку та ужиткову вартість, а разом із цим – велику відповідальність за його збереження.
На цьому прикладі відчувається різниця між умовами зберігання музейних предметів у закритих експозиціях та в музеях під відкритим небом. І цей факт є безперечним приводом для створення інструкції зі зберігання музейних предметів для музеїв під відкритим небом, адже терміни використання автентичних музейних предметів в умовах неконтрольованих коливань температурно-вологісних показників та безпосередній уплив негативних наслідків природних катаклізмів значно скорочує термін використання музейних об’єктів у відкритих експозиціях.
Наявність специфічних факторів упливу на стан збереження музейних об’єктів в експозиціях музеїв зазначеного типу передбачає підвищення фінансування реставраційних робіт та інших запобіжних заходів.
Водночас відсутність чіткого алгоритму термінів використання предметів в експозиціях музеїв під відкритим небом упливає на процеси оптимізації музейного зібрання. Адже вищезазначений процес списання потребує перегляду як такий, що суттєво впливає на презентабельний вигляд експозиції. Переміщення експонатів з експозиції до фондосховища для подальшого зберігання виправдовується тільки за умови необхідності їхньої реставрації як поодиноких у складі колекції. У цьому сенсі деакцесія виглядає адекватною відповіддю на процеси передбаченого старіння та остаточного руйнування експоната. Подібний рух музейного зібрання позитивно вплине на суспільну репутацію музею як інституції, де пізнання повинне приносити естетичне задоволення.
Задля зростання зацікавленості музеями як соціальними інституціями необхідна їхня адаптація до сучасних вимог та потреб суспільства. Цей процес передбачає не тільки динаміку поновлення музейного зібрання, але й оптимізацію його структури та складу. У сучасних умовах політичних криз та військових протистоянь, а також глобальних кліматичних змін, актуальні питання редагування науково-фондової роботи стають першочерговими. Адже збереження музейної колекції передбачає не тільки виконання превентивних заходів. Презентабельність зібрання повинна стати передумовою його існування. Тому, вкрай необхідним є розширення повноважень фахівців музейної та дотичних до неї справ. Прийняття рішень із комплектування музейних колекцій та вилучення з неї повинно мати таку нормативно-правову основу, яка б відповідала певному профілю музею. На цьому тлі музеї під відкритим небом виглядають обмеженими у своїх правах та можливостях ефективно впливати на рух музейного фонду.
Отже, створення інструкції з обліку та збереження музейних предметів та колекцій у музеях із таким профілем зібрання стає не тільки актуальним, але й нагальним. Адже, без сумнівів, репутація музею визначається бажанням відвідувача повернутись до нього за новими знаннями та емоціями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Архів НМНАПУ. Фонд «Експозиція Полісся». – Спр. 29, 30.
2. Воробчак Т., Олексюк О. Музей просто неба як простір міжкультурної комунікації / Т. Воробчак, О. Олексюк // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Музей просто неба в соціокультурному просторі», присвяченої 50-річчю заснування Національного музею народної архітектури та побуту України: Зб. доп. – К.: Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2019. – С. 80–84.
3. Зозуля С. Доля «декомунізованих» артефактів: до питання використання у сучасному музейному просторі / С. Зозуля // Матеріали Сьомих Всеукраїнських Зарембівських наукових читань «Українське пам’яткознавство: сучасні проблеми та тенденції»: Зб. наук. пр. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2017. – С.220–227.
4. Зубченко С. Популяризації культурної спадщини українського народу в етнографічних музеях України: історіографія проблеми / С. Зубченко // Іван Франко у творенні української національної ідентичності: Зб. наук. пр. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2016. – С. 165–175.
5. Івашків Г. Декор української народної кераміки XVI – першої половини XX ст. / Г. Івашків. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2007. – 544 с.
6. Лащук Ю. Покутська кераміка / Ю. Лащук. – Опішне, 1998. – С. 87–89.
7. Музей народної архітектури та побуту України // Звід пам’яток історії та культури України: Енцикл. вид. у 28 т. Кн.1: Київ. – Ч. 2: М–С. – К.: Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 767–769.
8. Назаренко Л. Кахлі Петра Гаврищева у фондовій колекції Національного музею народної архітектури та побуту України / Л. Назаренко// Переяславіка. Наукові записки: Зб. наук. ст. – 2017. – Випуск 12(14) – С. 353–356.
9. Плєшакова Л. Проблеми збереження національного фонду України в умовах політичних криз та воєнних конфліктів / Л. Плєшакова // Вісник Київського національного університету культури та мистецтв. – Київ, 2021. – С. 172–191.
10. Плєшакова Л. Проблеми збереження фондової колекції в музеях під відкритим небом у сучасних умовах / Л. Плєшакова // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Музей просто неба в соціокультурному просторі», присвяченої 50 річчю заснування Національного музею народної архітектури та побуту України: Зб. доповідей. – К.: Видавничий дім журналу «Пам’ятки України», 2019. – С. 329–335.
11. Чухрай Л. Скансен: сучасність та перспективи розвитку / Л. Чухрай // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2013. – № 4. – С. 72–76.
12. Шлепакова Т. Скансени України як перспективні об’єкти музейного туризму та осередки збереження етнобуття в умовах глобалізації: огляд. довідка за матеріалами преси, Інтернету та неопублікованих документів 2011–2013 рр. / Т. Шлепакова // Мін-во культури України, Національна парламентська бібліотека України, Інформ. центр з питань культури та мистецтв. – Київ. – ДЗК. – Вип. 5/6. – 2013. – 17с.
Коментарів: 0