Скансени в соціо-культурному просторі України: перспективи розвитку та міжнародний досвід.
Анотація. Обґрунтовується розуміння музеїв просто неба – скансенів – як установ, що репрезентують регіональні типи природокористування історико-етнографічних земель України. Скансени розглянуті як музейні установи, що дозволяють ознайомитися із традиціями етнічного природокористування, які виникали протягом тривалого історичного процесу формування і розвитку української нації, в концентрованому вигляді допомагають розкрити особливості української ментальності. В статті аналізуються сучасний стан музейного менеджменту в Україні та світі з метою перейняття новітньої практики управління музеями. Дослідження дозволяє розкрити особливості діяльності музею у його взаємодії із суспільними інститутами, та визначити перспективи розвитку музею ХХІ століття.
Ключові слова: скансен, музей просто неба, музей, соціокультурний інститут, музейний простір, інновації, інтерактивність, експозиція, фонди, маркетинг.
Музеї, на думку австрійського музеєзнавця Ф. Вайдахера, виконують у суспільстві завдання, яке жодна інша установа не може в них відібрати: вони були створені для того, аби допомогти усім зацікавленим краще зрозуміти себе та своє місце у цьому світі [1, с. 16]. З.Странскі, відзначаючи методологічне значення дослідження питань соціокультурного призначення музеїв, наголошував, що “Лише на основі знання законів, які визначають взаємовідносини музею та дійсності, можна зрозуміти суть та суспільне значення музеїв, усвідомити їхні обов’язки та завдання у межах загального культурного розвитку людства” [2, с. 230].
Зміна умов діяльності музею в сучасному суспільстві вимагає нових підходів до аналізу змісту поняття “музей як соціокультурний інститут”. Музей як соціальний інститут відповідає ряду ознак, що відрізняють його від інших соціальних явищ. За визначенням Міжнародної ради музеїв (ICOM), сучасний музей – це неприбуткова постійно діюча інституція на службі суспільства та його розвитку, відкрита широкому загалу, яка набуває, зберігає (консервує), досліджує, здійснює комунікацію та експонує матеріальне та нематеріальне надбання людства та його оточення для цілей освіти, навчання та задоволення [3]. На сьогодні виокремлюють два чинники світового культурного поступу. Перший це глобалізація, яка нівелює, або намагається знівелювати самобутні риси національних культур планети і другий – збереження національної ідентичності, розвиток етнічних культурних традицій. Особлива роль у цьому процесі належить музейним закладам, які стали не лише класичними місцями збереження і презентації історичних, культурних цінностей, а й важливим засобом комунікації. Тенденція розвитку музейного простору – це створення реального культурного простору. Якщо у XIX і на початку XX ст. перед музеєм стояло завдання передати знання, то в наш час на перший план висувається проблема формування у музейної аудиторії інтересу до спадщини, усвідомлення її значення. У 1985 році президент Асоціації екомузеїв Квебеку П’єр Мейран запропонував нове бачення музеїв у соціумі – “Нову музеологію” [4, с. 20–21]. “Нова музеологія – набагато більше, аніж рух, покликаний сприяти постійним пошукам нового у музейній справі. Вона мобілізує прихильників радикального перегляду цілей музеології та виступає за глибокі зміни психології та поглядів музейних працівників” – писав Аби досягти цього й залучити відвідувачів у свою діяльність, музеї повинні частіше звертатися до принципу міждисциплінарності, до застосування в культурно-просвітницькій діяльності новітніх методів комунікації та сучасних форм роботи з населенням. Суть концепції нової музеології полягає у пріоритетності соціальної місії музеїв над їхніми традиційними функціями, а саме (забезпечення належних умов зберігання й експонування колекцій, обслуговування відвідувачів тощо). музеям слід постійно пам’ятати, що їх виживання у сучасних умовах залежить від постійного зворотного зв’язку з відвідувачами, від здатності доводити й демонструвати ту практичну користь, яку вони дають публіці та суспільству [5, с. 48].
Водночас агресія індустрії розваг не обійшла стороною і діяльність музеїв, які підпадають під вплив бізнесу. Гонитва за фінансовим успіхом можуть трансформувати музеї в ярмарки розваг. Наукова діяльність і достовірність інформації, що представляється музеями при цьому неминуче страждають. Музейний потенціал витрачається на задоволення примх середнього відвідувача, а не на обслуговування його істинних потреб.
Яке ж призначення сучасного музею? Музей повинен бути простором практичної герменевтики? Музей – це інститут соціальної відповідальності культури? А може, сучасний музей - це «фабрика вражень»?
Різні аспекти обраної теми розглядаються багатьма дослідниками. Розробкою даної проблематики займалися автори навчальних посібників П.Горішевський, М.Дейнега, М.Ковалів, В.Мельник, Н.Рега, С.Оришко, О.Соколова [6]; М.Й.Рутинський, О.В.Стецюк [7]; Т.Ю.Юренева [8]. Їхні дослідження проводились в контексті проблеми удосконалення підходів та засобів управління українськими музеями. Основні напрямки музейного менеджменту проаналізовані Оксаною Кононюк [9].С.П.Шпилько [10], О.Кузьмук [11] аналізують недоліки сучасного музейного менеджменту та пропонують шляхи їх подолання. В.В.Корнілова [12] здійснила описовий аналіз та виявила особливості PR-комунікацій музейних установ. О. І.Сурмач Проаналізувала становлення сучасної моделі музею в соціокультурному просторі [13]. К.В.Смаглій розглянула основні проблеми музейної сфери в Україні, проаналізувала зміст музейних реформ, що відбулися в країнах – членах ЄС за останні 20 років, та запропонувала основні напрями реформування музейної галузі на основі кращих практик західноєвропейського музеєзнавства [14]. Однак, очевидним є також брак системних досліджень загального стану музейної царини, елементарної статистики щодо очікування відвідувачів від музейних закладів. Ця стаття ставить за мету виокремити головні складові діяльності українських скансенів і запропонувати головні напрямки їхнього розвитку виходячи з європейського досвіду роботи подібних інституцій.
В Україні на сьогоднішній день нараховується 6 великих та середніх за площею державних музеїв просто неба. За масштабом діяльності (адміністративно-територіальною ознакою) скансени України можна поділити:
1) всеукраїнський – Національний музей народної архітектури та побуту в Києві;
2) регіональні – Переяслав-Хмельницький музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, Музей народної архітектури та побуту у Львові «Шевченківський гай», Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту;
3) обласні – Закарпатський музей народної архітектури та побуту у м. Ужгород, Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття у с. Крилос, Івано-Франківська обл.
Основна мета і завдання при створенні та функціонуванні музеїв під відкритим небом полягає у збереженні найцінніших автентичних пам’яток архітектури; створенні умов для вільного доступу до цих будівель широких верств населення, підвищення їхнього культурного рівня; показі у комплексі національної народної культури і архітектури, предметів побуту, знарядь праці, ужиткового мистецтва, тобто створенні моделі середовища, ландшафту; допомозі відродження народних ремесел і проведенню фольклорних свят; сприянні індустрії туризму; вирішенні наукових проблем, пов’язаних з пошуком, збором, вивченням, реставрацією експонатів. Скансени виконують низку функцій, а саме компенсаторну , рекреативно-оздоровчу, культурно-просвітницьку, комунікативну, екологічну, соціальну, економічну тощо.
Отже, головними напрямками роботи музею на сучасному етапі є: науково-дослідний напрямок, зберігання та експонування колекції пам’яток, культурно-просвітницький, реставраційний, музейний маркетинг.
Важливо зберегти українські музеї як наукові і пам’яткоохоронні установи, не перетворюючи їх, як це відзначають фахівці, на суто розважальні заклади. Ґрунтовні знання історії, народного побуту, традицій господарювання, фольклору для відтворення традиційних народних ремесел, свят та обрядів – це необхідні умови для створення цілісного враження у відвідувача скансену від перегляду експозиції, бо найменша випадкова деталь може його зруйнувати.
Пріоритетом цієї діяльності є: наукові дослідження матеріальних і духовних явищ народної культури, науково-пошукові експедиції, впровадження досліджень в діяльність скансенів. До сьогодні в українських селах та містах можна знайти живих носіїв народних традицій, обрядів, ремесел та фольклору. Тому важливо не лише задокументувати ці явища, але долучити численних відвідувачів музею до віднайдених зразків української культури. Адже поступово замінюється парадигма суспільної місії музеїв: від збирання заради збереження для майбутніх поколінь – на служіння суспільству і його розвиткові.
Поняття “інновацій” у їх вузькому значенні можна звести до використання інтернет-ресурсів, аудіовізуальних, мультимедійних засобів у експозиційній та фондовій роботі музею. Інновації в науково-фондовій музейній роботі – це насамперед оцифрування музейних предметів та створення відповідного програмного забезпечення (стандартів) для обліку музейних фондів. Створення «Віртуального музею, QR-коди» тощо. Зокрема у Польщі існує спеціальна програма “Інтернет для шкіл”, за допомогою якої музейні експонати залучаються для освітніх та виховних цілей [13, с. 137]. Але, крім виконання завдання по збереженню і вивченню історико-культурної спадщини, музей представляє універсальну базу для репрезентації інформації в цілях освіти і розвитку комунікаційних зв'язків міжкультурного і міжособистісного характеру. Сучасна наука розглядає дану соціокультурну функцію музею як освітньо-виховну або рекреаційну, на чому ґрунтується культурно-просвітницька місія музею.
Рекреація – це не просто відпочинок або дозвілля, це діяльність, спрямована на розширення кругозору, духовного потенціалу особистості, її розвиток і зростання. Саме тому рекреація стає частиною освітнього процесу в музеї, коли сам освітній процес перестає ставити перед собою тільки завдання навчання, а починає формулювати їх як культурно-освітні, спрямовані на всебічний розвиток аудиторії.
Аналіз реалій сучасного музейного світу переконливо демонструє, активне, а іноді і агресивне, впровадження розваги, особливо в західній традиції. Можливо, це є спробую подолання «музейної втоми» і когнітивного зарозумілості музейних спеціалістів по відношенню до малоосвічених відвідувачів, а не тільки досвідом комерціалізація. Водночас загальновідомо, що форми музейної роботи складалися десятиліттями і змінювалися з плином часу під впливом історичних обставин, наукових пошуків, змін загальної концепції освіти, соціально-психологічних характеристик музейної аудиторії і очікувань відвідувачів. Деякі з них стали історично стійкими, традиційними і використовуються в діяльності музеїв. До них відносяться екскурсії, лекції, семінари, консультації, музейні гуртки, клуби. Інтерактивність науково-освітньої роботи музею проявляється у диференційованому підході до різних категорій відвідувачів, впровадження в традиційну екскурсію ігрових та театралізованих елементів. Однак сьогодні впроваджуються і активно використовуються в музейній практиці нетрадиційні форми – весілля в музеї, день народження в музеї, різноманітні свята, вечори, історичні реконструкції, квести і т.д.
На нашу думку, все різноманіття існуючих форм, що мають рекреаційно-освітню спрямованість, має свої особливості, до числа котрих можна віднести:
- оригінальність концепції, що робить музей конкурентоспроможним в індустрії дозвілля;
- орієнтованість на споживача (відвідувача), що дає можливість залучити якомога більше відвідувачів;
- довгостроковість або циклічність, що спонукує людей на багаторазові відвідини одного і того ж музею;
- відносно невелику тривалість в часі кожної окремої форми, що обумовлено збільшенням потоку інформації;
- націленість на співпрацю з відвідувачами, спонсорами, з професіоналами з інших сфер діяльності, наприклад, професійними акторами, музикантами, художниками.
Проблема фізичної збереженості пам’яток дерев’яного будівництва, збереження автентичності конструкцій і матеріалів при проведенні реставрації на сьогоднішній день є дуже актуальною і належить до числа першочергових у діяльності музеїв. Необхідно активніше створювати при музейних закладах школи народних майстрів, адже професіоналів, знайомих з традиціями народного будівництва, катастрофічно не вистачає, а з роками їх стає все менше і менше. Такі пам’ятки, як крила вітряків, механізми водяних млинів, деталі зрубів, покрівлі хат, господарських, технічних будівель, хатні печі та ін., що знаходиться в аварійному стані, потребують кваліфікованих ремонтів та реставрацій.
На сьогодні особливо гострою є проблема збереження традиційних технік реставрації при заміні солом’яних та очеретяних покрівель. Через культивування сільгоспвиробниками сучасних сортів низькорослих злакових культур, солома з яких непридатна для покрівельних робіт постала проблема заміни солом’яних верхів на очеретяні, а це в переважній більшості суперечить народній автентичній традиції. Вирішенням цього може бути самостійне вирощення традиційних високорослих злаків, або замовлення таких сортів у сільгоспвиробників з певною переплатою, як компенсацію за неотриманий урожай. Важливим напрямком у реставраційній роботі є налагодження співпраці з вузами в плані організації студентських практик і, майбутнього працевлаштування окремих випускників. Тут ми отримуємо іншу складність – це низька заробітна плата в музейній галузі, що не мотивує студентів в майбутньому працевлаштуватися в музей.
Ще однією точкою перетину “інновацій” та “інтерактивності” можна вважати музейний маркетинг. Одним із визначальних напрямів музейного маркетингу є передовсім ефективна стратегія залучення відвідувачів та меценатів до музею, участь у розробці грантових проектів.
На сьогоднішній день набувають актуальності питання оживлення експозицій та автентичності свят і обрядів. Оживлення експозицій – це не тільки свята і обряди, але й діючі вітряки та водяні млини, кузні і гончарні майстерні, інші ділянки традиційних ремесел і промислів. Музей у своїй роботі повинен відроджувати народні традиції і долучати їх у сучасний культурний контекст. Стосовно масових заходів, свят і обрядів, то вони повинні базуватися на: народних традиціях, бути пов’язаними із звичаєво-побутовою культурою українців, органічно вплітатися в експозиції музею, доповнювати і оживлювати їх. Можна вигадувати безліч штучних заходів і свят, супроводжувати їх щедрим частуванням, звісно за плату, користі від них музею і суспільству не буде.
Для реалізації зазначених напрямків роботи скансенів важливою проблемою є наявність коштів. На сьогодні держава фінансує переважно зарплату працівникам, оплату комунальних послуг та, частково оплачує охорону скансену. Для українських музеїв проблема фінансування є однією з найгостріших, в той час як закордонні музеї накопичили в цій сфері достатній досвід, який значною мірою можна застосовувати до української дійсності. В країнах світу значну роль відіграла багатоканальна система формування бюджету музеїв, яка включає державні, громадські, приватні, корпоративні, некомерційні джерела фінансування.
Адже, не зважаючи на успішну практику запровадження нових форм і методів роботи в музеях під відкритим небом з метою залучення коштів на власні програми, не втрачає своєї актуальності й питання фінансової підтримки цих унікальних музейних закладів з боку держави або меценатів.
Розробка стратегії залучення спонсорів, налагодження співпраці із земляцтвами та обласними держадміністраціями. Потрібно запропонувати представникам бізнесу певні податкові пільги за участь у розвитку музеїв. Підтримка соціального підприємництва у сфері культури могла б дати важливий поштовх для розвитку супутніх сервісів закладів культури та зробити їх привабливішими для музейних аудиторій.
Важливою проблемою для вирішення поставлених завдань є підвищення професійного рівня музейних працівників. На сьогодні в музеях відсутня мотивованість колективу і можливості професійного росту членів цього колективу. Музейникам потрібна можливість активно спілкуватися з колегами, розвиваючи таким чином і себе, і справу, якою займаєшся. Важливе розуміння музею як соціокультурної інституції. Останнім часом музей був відірваний від суспільства, а він не має бути закритим закладом. Музей не тільки збирає артефакти, але і вивчає, передає досвід та приймає його, тому що музей – це пам'ять.
Ключова проблема – ситуація з кадрами. Україна ризикує пройти точку неповернення в цій сфері, адже абсолютна більшість українських музейників – передпенсійного віку. Молодь майже не йде в музей, через відсутність мотивації, низькі заробітні плати і відсутність фахової освіти.
Скансени та заповідники є новим типом культурного ландшафту ХХІ століття. У принциповому плані скансени є штучно відтвореними культурними ландшафтами і виступають у якості певної традиційної моделі, а іноді образної стилізації традиційного ландшафту з його ключовими компонентами. На сьогодні скансени є центрами збереження культурної пам’яті, тому вони потребують максимальної підтримки з боку держави захисту їхньої території та затверджених охоронних зон.
Музеї просто неба створені в типовому історичному ландшафті куточки (елементи ландшафту та лісонасадження, частково рельєф) і вже у них експонуються пам’ятки народної архітектури.
Залучення даних об’єктів до культурного обігу та їх передача прийдешнім поколінням без історичних деформацій та фальсифікацій вимагає відтворення достовірного природного ареалу побутування українського етносу та аутентичних культурних контекстів. Саме ці дві вимоги є визначальними у плануванні роботи Музею. Вперше це питання було піднято у класичних працях німецько-американського географа Карла Зауера, що приніс з Німеччини саму ідею ландшафту. Надзвичайно важливим є його твердження про те, що на подібній природній основі різні етнічні групи ведуть себе абсолютно по різному, застосовують різні технології впливу на природнє середовище, обирають різні угіддя та знаряддя праці, що веде до формування різних культурних ландшафтів на єдиній природній основі [15, s. 19-53]. У нашій країні подібні роботи ведуться і в рамках етнології. Політика збереження та музеєфікації традиційної архітектури та нематеріальних пам’яток регламентується Міжнародним правом та Національним законодавством [16].
Саме гармонійне узгодження в експозиції музею пам’яток традиційної народної архітектури поєднане з одночасним експонуванням широкого спектру пам’яток культурної спадщини на тлі історично достовірного природного середовищем стало основою формування образу давньої України для мільйонів відвідувачів.
Науково обґрунтоване представлення в експозиції музею пам’яток традиційної архітектури, нематеріальної спадщини, творів мистецтва можливе лише за умови демонстрації (експонування) в достовірному природному оточенні.
Порушення цілісності та природності ландшафтів може суттєво змінити характеристики або внести істотні деформації у сприйняття традиційної архітектури, нематеріальної спадщини та інших видів культурного надбання, представлених в експозиції Музею. Отже, довкілля, що оточує пам’яткову територію Музею під відкритим небом, має виключне значення для розкриття змісту етнокультурної спадщини українського народу, представленої в експозиції (традиційної архітектури та нематеріальної спадщини), і в цьому контексті має історико-культурну цінність та потребує захисту.
Джерела та література
1. Вайдахер Ф. Загальна музеологія: посіб / Ф. Вайдахер / Перекл. з нім. В. Лозинський, О. Ланг, Х. Назаркевич. – Львів: Літопис, 2005. – 546 с.
2. Stransky Z. Z. Muzeologie. Úvod do studia / Z.Z. Stransky. – Brno: Univerzita J.E. Purkyne, 1980. – S. 230.
3. Museum Definition. – Париж: ЮНЕСКО, 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://icom.museum/thevision/ museum-definition.
4. Мейран П. Новая музеология / П. Мейран // Museum. – 1985. – № 148. – С. 20–21.
5. Шола Т. Вечность здесь больше не живет / Томислав Шола. – Тула: Музей-усадьба «Ясная Поляна», 2013.
6. Основи музеєзнавства, маркетингу та рекламно-інформаційної діяльності музеїв. Посібник // Під редакцією: В. Великочого, Н. Гасюк. Авторський колектив: П. Горішевський, М. Дейнега, М. Ковалів, В. Мельник, Н. Рега, С. Оришко, О. Соколова.– Івано-Франківськ: Плай, 2005. – 64 с.
7. Рутинський М. Й., Стецюк О. В. Музеєзнавство: Навчальний посібник. – К., 2008. – 428 с.
8. Юренева Т. Ю. Музееведение. – М.: Академический проект, 2003. – 605 с.
9. Кононюк Оксана. Музейний менеджмент у сучасному соціокультурному середовищі // Острозький краєзнавчий збірник, випуск 3 – С. 220-223.
10. Шпилько С. П. Потенциал и роль музея в становлении современной туристической индустрии в России. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: .
11. Кузьмук О. Стан та шляхи модернізації музейного менеджменту в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: .
12. Корнілова В. В. Деякі особливості PR-комунікацій музейних установ // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Туристичний та готельно-ресторанний бізнес в Україні: проблеми розвитку та регулювання”: 22-23 березня 2012 року, м. Черкаси [Текст]: у 2 томах / Міністерство освіти і науки України, Черкаський державний технологічний університет. – Т.1. – Черкаси: Видавець Чабаненко Ю. А., 2012. – С.44-46.
13. Сурмач О. І. Музей як соціокультурне явище сучасного суспільства // Гілея – Випуск 95 – С. 136-139.
14. Смаглій Катерина Василівна Європейський досвід реформування музейної сфери: уроки для України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/4581
15. Sauer K. Morphology of Landscape // University of California. — Publications in Geography. — 1925. — Vol. II. — № 2. — P. 19–53.
16. Міжнародна хартія з охорони традиційної архітектурної спадщини-Стокгольмська хартія. 1998 р., Конвенція по захисту нематеріальної культурної спадщини ,2003., Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи (Гранада,1985.).
Igor PANKIV
Kyiv
Understanding of museums under open-skies – skansens – as establishments that present the regional nature-use of Ukrainian historical ethnographic areas is grounded. Skansens as the museum establishments, wich represent traditions of ethnic nature-use, arising up during historical process of Ukrainian nation forming and development are considered . Skansens help to understand features of ukrainian mentality. The article examines the current state of museum management in Ukraine and the World with a view to the adoption of the latest managemant practices museums. The research allows revealing the peculiarities of museum work in its interaction with social institutes and defining the prospects of museum development in the ХХІ century.
Keywords: skansen, open-air museum, museum, museum scope, innovations, interactivity, exposition, funds, marketing.
Ключові слова: скансен, музей просто неба, музей, соціокультурний інститут, музейний простір, інновації, інтерактивність, експозиція, фонди, маркетинг.
Музеї, на думку австрійського музеєзнавця Ф. Вайдахера, виконують у суспільстві завдання, яке жодна інша установа не може в них відібрати: вони були створені для того, аби допомогти усім зацікавленим краще зрозуміти себе та своє місце у цьому світі [1, с. 16]. З.Странскі, відзначаючи методологічне значення дослідження питань соціокультурного призначення музеїв, наголошував, що “Лише на основі знання законів, які визначають взаємовідносини музею та дійсності, можна зрозуміти суть та суспільне значення музеїв, усвідомити їхні обов’язки та завдання у межах загального культурного розвитку людства” [2, с. 230].
Зміна умов діяльності музею в сучасному суспільстві вимагає нових підходів до аналізу змісту поняття “музей як соціокультурний інститут”. Музей як соціальний інститут відповідає ряду ознак, що відрізняють його від інших соціальних явищ. За визначенням Міжнародної ради музеїв (ICOM), сучасний музей – це неприбуткова постійно діюча інституція на службі суспільства та його розвитку, відкрита широкому загалу, яка набуває, зберігає (консервує), досліджує, здійснює комунікацію та експонує матеріальне та нематеріальне надбання людства та його оточення для цілей освіти, навчання та задоволення [3]. На сьогодні виокремлюють два чинники світового культурного поступу. Перший це глобалізація, яка нівелює, або намагається знівелювати самобутні риси національних культур планети і другий – збереження національної ідентичності, розвиток етнічних культурних традицій. Особлива роль у цьому процесі належить музейним закладам, які стали не лише класичними місцями збереження і презентації історичних, культурних цінностей, а й важливим засобом комунікації. Тенденція розвитку музейного простору – це створення реального культурного простору. Якщо у XIX і на початку XX ст. перед музеєм стояло завдання передати знання, то в наш час на перший план висувається проблема формування у музейної аудиторії інтересу до спадщини, усвідомлення її значення. У 1985 році президент Асоціації екомузеїв Квебеку П’єр Мейран запропонував нове бачення музеїв у соціумі – “Нову музеологію” [4, с. 20–21]. “Нова музеологія – набагато більше, аніж рух, покликаний сприяти постійним пошукам нового у музейній справі. Вона мобілізує прихильників радикального перегляду цілей музеології та виступає за глибокі зміни психології та поглядів музейних працівників” – писав Аби досягти цього й залучити відвідувачів у свою діяльність, музеї повинні частіше звертатися до принципу міждисциплінарності, до застосування в культурно-просвітницькій діяльності новітніх методів комунікації та сучасних форм роботи з населенням. Суть концепції нової музеології полягає у пріоритетності соціальної місії музеїв над їхніми традиційними функціями, а саме (забезпечення належних умов зберігання й експонування колекцій, обслуговування відвідувачів тощо). музеям слід постійно пам’ятати, що їх виживання у сучасних умовах залежить від постійного зворотного зв’язку з відвідувачами, від здатності доводити й демонструвати ту практичну користь, яку вони дають публіці та суспільству [5, с. 48].
Водночас агресія індустрії розваг не обійшла стороною і діяльність музеїв, які підпадають під вплив бізнесу. Гонитва за фінансовим успіхом можуть трансформувати музеї в ярмарки розваг. Наукова діяльність і достовірність інформації, що представляється музеями при цьому неминуче страждають. Музейний потенціал витрачається на задоволення примх середнього відвідувача, а не на обслуговування його істинних потреб.
Яке ж призначення сучасного музею? Музей повинен бути простором практичної герменевтики? Музей – це інститут соціальної відповідальності культури? А може, сучасний музей - це «фабрика вражень»?
Різні аспекти обраної теми розглядаються багатьма дослідниками. Розробкою даної проблематики займалися автори навчальних посібників П.Горішевський, М.Дейнега, М.Ковалів, В.Мельник, Н.Рега, С.Оришко, О.Соколова [6]; М.Й.Рутинський, О.В.Стецюк [7]; Т.Ю.Юренева [8]. Їхні дослідження проводились в контексті проблеми удосконалення підходів та засобів управління українськими музеями. Основні напрямки музейного менеджменту проаналізовані Оксаною Кононюк [9].С.П.Шпилько [10], О.Кузьмук [11] аналізують недоліки сучасного музейного менеджменту та пропонують шляхи їх подолання. В.В.Корнілова [12] здійснила описовий аналіз та виявила особливості PR-комунікацій музейних установ. О. І.Сурмач Проаналізувала становлення сучасної моделі музею в соціокультурному просторі [13]. К.В.Смаглій розглянула основні проблеми музейної сфери в Україні, проаналізувала зміст музейних реформ, що відбулися в країнах – членах ЄС за останні 20 років, та запропонувала основні напрями реформування музейної галузі на основі кращих практик західноєвропейського музеєзнавства [14]. Однак, очевидним є також брак системних досліджень загального стану музейної царини, елементарної статистики щодо очікування відвідувачів від музейних закладів. Ця стаття ставить за мету виокремити головні складові діяльності українських скансенів і запропонувати головні напрямки їхнього розвитку виходячи з європейського досвіду роботи подібних інституцій.
В Україні на сьогоднішній день нараховується 6 великих та середніх за площею державних музеїв просто неба. За масштабом діяльності (адміністративно-територіальною ознакою) скансени України можна поділити:
1) всеукраїнський – Національний музей народної архітектури та побуту в Києві;
2) регіональні – Переяслав-Хмельницький музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, Музей народної архітектури та побуту у Львові «Шевченківський гай», Чернівецький обласний державний музей народної архітектури та побуту;
3) обласні – Закарпатський музей народної архітектури та побуту у м. Ужгород, Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття у с. Крилос, Івано-Франківська обл.
Основна мета і завдання при створенні та функціонуванні музеїв під відкритим небом полягає у збереженні найцінніших автентичних пам’яток архітектури; створенні умов для вільного доступу до цих будівель широких верств населення, підвищення їхнього культурного рівня; показі у комплексі національної народної культури і архітектури, предметів побуту, знарядь праці, ужиткового мистецтва, тобто створенні моделі середовища, ландшафту; допомозі відродження народних ремесел і проведенню фольклорних свят; сприянні індустрії туризму; вирішенні наукових проблем, пов’язаних з пошуком, збором, вивченням, реставрацією експонатів. Скансени виконують низку функцій, а саме компенсаторну , рекреативно-оздоровчу, культурно-просвітницьку, комунікативну, екологічну, соціальну, економічну тощо.
Отже, головними напрямками роботи музею на сучасному етапі є: науково-дослідний напрямок, зберігання та експонування колекції пам’яток, культурно-просвітницький, реставраційний, музейний маркетинг.
Важливо зберегти українські музеї як наукові і пам’яткоохоронні установи, не перетворюючи їх, як це відзначають фахівці, на суто розважальні заклади. Ґрунтовні знання історії, народного побуту, традицій господарювання, фольклору для відтворення традиційних народних ремесел, свят та обрядів – це необхідні умови для створення цілісного враження у відвідувача скансену від перегляду експозиції, бо найменша випадкова деталь може його зруйнувати.
Пріоритетом цієї діяльності є: наукові дослідження матеріальних і духовних явищ народної культури, науково-пошукові експедиції, впровадження досліджень в діяльність скансенів. До сьогодні в українських селах та містах можна знайти живих носіїв народних традицій, обрядів, ремесел та фольклору. Тому важливо не лише задокументувати ці явища, але долучити численних відвідувачів музею до віднайдених зразків української культури. Адже поступово замінюється парадигма суспільної місії музеїв: від збирання заради збереження для майбутніх поколінь – на служіння суспільству і його розвиткові.
Поняття “інновацій” у їх вузькому значенні можна звести до використання інтернет-ресурсів, аудіовізуальних, мультимедійних засобів у експозиційній та фондовій роботі музею. Інновації в науково-фондовій музейній роботі – це насамперед оцифрування музейних предметів та створення відповідного програмного забезпечення (стандартів) для обліку музейних фондів. Створення «Віртуального музею, QR-коди» тощо. Зокрема у Польщі існує спеціальна програма “Інтернет для шкіл”, за допомогою якої музейні експонати залучаються для освітніх та виховних цілей [13, с. 137]. Але, крім виконання завдання по збереженню і вивченню історико-культурної спадщини, музей представляє універсальну базу для репрезентації інформації в цілях освіти і розвитку комунікаційних зв'язків міжкультурного і міжособистісного характеру. Сучасна наука розглядає дану соціокультурну функцію музею як освітньо-виховну або рекреаційну, на чому ґрунтується культурно-просвітницька місія музею.
Рекреація – це не просто відпочинок або дозвілля, це діяльність, спрямована на розширення кругозору, духовного потенціалу особистості, її розвиток і зростання. Саме тому рекреація стає частиною освітнього процесу в музеї, коли сам освітній процес перестає ставити перед собою тільки завдання навчання, а починає формулювати їх як культурно-освітні, спрямовані на всебічний розвиток аудиторії.
Аналіз реалій сучасного музейного світу переконливо демонструє, активне, а іноді і агресивне, впровадження розваги, особливо в західній традиції. Можливо, це є спробую подолання «музейної втоми» і когнітивного зарозумілості музейних спеціалістів по відношенню до малоосвічених відвідувачів, а не тільки досвідом комерціалізація. Водночас загальновідомо, що форми музейної роботи складалися десятиліттями і змінювалися з плином часу під впливом історичних обставин, наукових пошуків, змін загальної концепції освіти, соціально-психологічних характеристик музейної аудиторії і очікувань відвідувачів. Деякі з них стали історично стійкими, традиційними і використовуються в діяльності музеїв. До них відносяться екскурсії, лекції, семінари, консультації, музейні гуртки, клуби. Інтерактивність науково-освітньої роботи музею проявляється у диференційованому підході до різних категорій відвідувачів, впровадження в традиційну екскурсію ігрових та театралізованих елементів. Однак сьогодні впроваджуються і активно використовуються в музейній практиці нетрадиційні форми – весілля в музеї, день народження в музеї, різноманітні свята, вечори, історичні реконструкції, квести і т.д.
На нашу думку, все різноманіття існуючих форм, що мають рекреаційно-освітню спрямованість, має свої особливості, до числа котрих можна віднести:
- оригінальність концепції, що робить музей конкурентоспроможним в індустрії дозвілля;
- орієнтованість на споживача (відвідувача), що дає можливість залучити якомога більше відвідувачів;
- довгостроковість або циклічність, що спонукує людей на багаторазові відвідини одного і того ж музею;
- відносно невелику тривалість в часі кожної окремої форми, що обумовлено збільшенням потоку інформації;
- націленість на співпрацю з відвідувачами, спонсорами, з професіоналами з інших сфер діяльності, наприклад, професійними акторами, музикантами, художниками.
Проблема фізичної збереженості пам’яток дерев’яного будівництва, збереження автентичності конструкцій і матеріалів при проведенні реставрації на сьогоднішній день є дуже актуальною і належить до числа першочергових у діяльності музеїв. Необхідно активніше створювати при музейних закладах школи народних майстрів, адже професіоналів, знайомих з традиціями народного будівництва, катастрофічно не вистачає, а з роками їх стає все менше і менше. Такі пам’ятки, як крила вітряків, механізми водяних млинів, деталі зрубів, покрівлі хат, господарських, технічних будівель, хатні печі та ін., що знаходиться в аварійному стані, потребують кваліфікованих ремонтів та реставрацій.
На сьогодні особливо гострою є проблема збереження традиційних технік реставрації при заміні солом’яних та очеретяних покрівель. Через культивування сільгоспвиробниками сучасних сортів низькорослих злакових культур, солома з яких непридатна для покрівельних робіт постала проблема заміни солом’яних верхів на очеретяні, а це в переважній більшості суперечить народній автентичній традиції. Вирішенням цього може бути самостійне вирощення традиційних високорослих злаків, або замовлення таких сортів у сільгоспвиробників з певною переплатою, як компенсацію за неотриманий урожай. Важливим напрямком у реставраційній роботі є налагодження співпраці з вузами в плані організації студентських практик і, майбутнього працевлаштування окремих випускників. Тут ми отримуємо іншу складність – це низька заробітна плата в музейній галузі, що не мотивує студентів в майбутньому працевлаштуватися в музей.
Ще однією точкою перетину “інновацій” та “інтерактивності” можна вважати музейний маркетинг. Одним із визначальних напрямів музейного маркетингу є передовсім ефективна стратегія залучення відвідувачів та меценатів до музею, участь у розробці грантових проектів.
На сьогоднішній день набувають актуальності питання оживлення експозицій та автентичності свят і обрядів. Оживлення експозицій – це не тільки свята і обряди, але й діючі вітряки та водяні млини, кузні і гончарні майстерні, інші ділянки традиційних ремесел і промислів. Музей у своїй роботі повинен відроджувати народні традиції і долучати їх у сучасний культурний контекст. Стосовно масових заходів, свят і обрядів, то вони повинні базуватися на: народних традиціях, бути пов’язаними із звичаєво-побутовою культурою українців, органічно вплітатися в експозиції музею, доповнювати і оживлювати їх. Можна вигадувати безліч штучних заходів і свят, супроводжувати їх щедрим частуванням, звісно за плату, користі від них музею і суспільству не буде.
Для реалізації зазначених напрямків роботи скансенів важливою проблемою є наявність коштів. На сьогодні держава фінансує переважно зарплату працівникам, оплату комунальних послуг та, частково оплачує охорону скансену. Для українських музеїв проблема фінансування є однією з найгостріших, в той час як закордонні музеї накопичили в цій сфері достатній досвід, який значною мірою можна застосовувати до української дійсності. В країнах світу значну роль відіграла багатоканальна система формування бюджету музеїв, яка включає державні, громадські, приватні, корпоративні, некомерційні джерела фінансування.
Адже, не зважаючи на успішну практику запровадження нових форм і методів роботи в музеях під відкритим небом з метою залучення коштів на власні програми, не втрачає своєї актуальності й питання фінансової підтримки цих унікальних музейних закладів з боку держави або меценатів.
Розробка стратегії залучення спонсорів, налагодження співпраці із земляцтвами та обласними держадміністраціями. Потрібно запропонувати представникам бізнесу певні податкові пільги за участь у розвитку музеїв. Підтримка соціального підприємництва у сфері культури могла б дати важливий поштовх для розвитку супутніх сервісів закладів культури та зробити їх привабливішими для музейних аудиторій.
Важливою проблемою для вирішення поставлених завдань є підвищення професійного рівня музейних працівників. На сьогодні в музеях відсутня мотивованість колективу і можливості професійного росту членів цього колективу. Музейникам потрібна можливість активно спілкуватися з колегами, розвиваючи таким чином і себе, і справу, якою займаєшся. Важливе розуміння музею як соціокультурної інституції. Останнім часом музей був відірваний від суспільства, а він не має бути закритим закладом. Музей не тільки збирає артефакти, але і вивчає, передає досвід та приймає його, тому що музей – це пам'ять.
Ключова проблема – ситуація з кадрами. Україна ризикує пройти точку неповернення в цій сфері, адже абсолютна більшість українських музейників – передпенсійного віку. Молодь майже не йде в музей, через відсутність мотивації, низькі заробітні плати і відсутність фахової освіти.
Скансени та заповідники є новим типом культурного ландшафту ХХІ століття. У принциповому плані скансени є штучно відтвореними культурними ландшафтами і виступають у якості певної традиційної моделі, а іноді образної стилізації традиційного ландшафту з його ключовими компонентами. На сьогодні скансени є центрами збереження культурної пам’яті, тому вони потребують максимальної підтримки з боку держави захисту їхньої території та затверджених охоронних зон.
Музеї просто неба створені в типовому історичному ландшафті куточки (елементи ландшафту та лісонасадження, частково рельєф) і вже у них експонуються пам’ятки народної архітектури.
Залучення даних об’єктів до культурного обігу та їх передача прийдешнім поколінням без історичних деформацій та фальсифікацій вимагає відтворення достовірного природного ареалу побутування українського етносу та аутентичних культурних контекстів. Саме ці дві вимоги є визначальними у плануванні роботи Музею. Вперше це питання було піднято у класичних працях німецько-американського географа Карла Зауера, що приніс з Німеччини саму ідею ландшафту. Надзвичайно важливим є його твердження про те, що на подібній природній основі різні етнічні групи ведуть себе абсолютно по різному, застосовують різні технології впливу на природнє середовище, обирають різні угіддя та знаряддя праці, що веде до формування різних культурних ландшафтів на єдиній природній основі [15, s. 19-53]. У нашій країні подібні роботи ведуться і в рамках етнології. Політика збереження та музеєфікації традиційної архітектури та нематеріальних пам’яток регламентується Міжнародним правом та Національним законодавством [16].
Саме гармонійне узгодження в експозиції музею пам’яток традиційної народної архітектури поєднане з одночасним експонуванням широкого спектру пам’яток культурної спадщини на тлі історично достовірного природного середовищем стало основою формування образу давньої України для мільйонів відвідувачів.
Науково обґрунтоване представлення в експозиції музею пам’яток традиційної архітектури, нематеріальної спадщини, творів мистецтва можливе лише за умови демонстрації (експонування) в достовірному природному оточенні.
Порушення цілісності та природності ландшафтів може суттєво змінити характеристики або внести істотні деформації у сприйняття традиційної архітектури, нематеріальної спадщини та інших видів культурного надбання, представлених в експозиції Музею. Отже, довкілля, що оточує пам’яткову територію Музею під відкритим небом, має виключне значення для розкриття змісту етнокультурної спадщини українського народу, представленої в експозиції (традиційної архітектури та нематеріальної спадщини), і в цьому контексті має історико-культурну цінність та потребує захисту.
Джерела та література
1. Вайдахер Ф. Загальна музеологія: посіб / Ф. Вайдахер / Перекл. з нім. В. Лозинський, О. Ланг, Х. Назаркевич. – Львів: Літопис, 2005. – 546 с.
2. Stransky Z. Z. Muzeologie. Úvod do studia / Z.Z. Stransky. – Brno: Univerzita J.E. Purkyne, 1980. – S. 230.
3. Museum Definition. – Париж: ЮНЕСКО, 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://icom.museum/thevision/ museum-definition.
4. Мейран П. Новая музеология / П. Мейран // Museum. – 1985. – № 148. – С. 20–21.
5. Шола Т. Вечность здесь больше не живет / Томислав Шола. – Тула: Музей-усадьба «Ясная Поляна», 2013.
6. Основи музеєзнавства, маркетингу та рекламно-інформаційної діяльності музеїв. Посібник // Під редакцією: В. Великочого, Н. Гасюк. Авторський колектив: П. Горішевський, М. Дейнега, М. Ковалів, В. Мельник, Н. Рега, С. Оришко, О. Соколова.– Івано-Франківськ: Плай, 2005. – 64 с.
7. Рутинський М. Й., Стецюк О. В. Музеєзнавство: Навчальний посібник. – К., 2008. – 428 с.
8. Юренева Т. Ю. Музееведение. – М.: Академический проект, 2003. – 605 с.
9. Кононюк Оксана. Музейний менеджмент у сучасному соціокультурному середовищі // Острозький краєзнавчий збірник, випуск 3 – С. 220-223.
10. Шпилько С. П. Потенциал и роль музея в становлении современной туристической индустрии в России. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: .
11. Кузьмук О. Стан та шляхи модернізації музейного менеджменту в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: .
12. Корнілова В. В. Деякі особливості PR-комунікацій музейних установ // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Туристичний та готельно-ресторанний бізнес в Україні: проблеми розвитку та регулювання”: 22-23 березня 2012 року, м. Черкаси [Текст]: у 2 томах / Міністерство освіти і науки України, Черкаський державний технологічний університет. – Т.1. – Черкаси: Видавець Чабаненко Ю. А., 2012. – С.44-46.
13. Сурмач О. І. Музей як соціокультурне явище сучасного суспільства // Гілея – Випуск 95 – С. 136-139.
14. Смаглій Катерина Василівна Європейський досвід реформування музейної сфери: уроки для України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/4581
15. Sauer K. Morphology of Landscape // University of California. — Publications in Geography. — 1925. — Vol. II. — № 2. — P. 19–53.
16. Міжнародна хартія з охорони традиційної архітектурної спадщини-Стокгольмська хартія. 1998 р., Конвенція по захисту нематеріальної культурної спадщини ,2003., Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи (Гранада,1985.).
Igor PANKIV
Kyiv
Understanding of museums under open-skies – skansens – as establishments that present the regional nature-use of Ukrainian historical ethnographic areas is grounded. Skansens as the museum establishments, wich represent traditions of ethnic nature-use, arising up during historical process of Ukrainian nation forming and development are considered . Skansens help to understand features of ukrainian mentality. The article examines the current state of museum management in Ukraine and the World with a view to the adoption of the latest managemant practices museums. The research allows revealing the peculiarities of museum work in its interaction with social institutes and defining the prospects of museum development in the ХХІ century.
Keywords: skansen, open-air museum, museum, museum scope, innovations, interactivity, exposition, funds, marketing.
Коментарів: 0