"Loading..."

Вишивка «по мальваному» в оздобленні народного одягу Київщини (на матеріалах фондової збірки НМНАПУ)

Тема розкривається через співставлення традиційної і новаторської складової в оздобленні елементів комплексу одягу. Вільна вишивка по власному малюнку, яка була своєрідною реакцією на засилля «брокарівської» вишивки хрестом, надавала майстриням значно більшої свободи творчості. Незважаючи на подальший відхід від усвідомлення сакральності декору одягу, вони створюють надзвичайно художні ужиткові речі, які повністю відповідають поняттю традиційного.

Ключові слова: вишивка, традиція, знак, малюнок, образ.

 

Найбільша в Україні колекція народного одягу зібрана в Національному музеї народної архітектури та побуту України і датується переважно кінцем ХІХ – ХХ ст. Вона є яскравою репрезентацією костюма як вагомої складової матеріальної та духовної культури українців. Задовольняючи матеріальні потреби, одяг завжди був часткою народної душі, виконував необхідні обрядові, оберегові, соціальні функції. Його символічно-змістовна і емоційна складові ілюструють світоглядні засади, естетичні уподобання, ментальність українського народу. Традиційна ноша українців вирізняється високим мистецьким рівнем, багатством форм, майстерністю у виготовленні, красою і вишуканістю художнього оздоблення.

Багатий фактичний матеріал колекції з фондів НМНАПУ дає можливість не тільки вивчення загальних засад формування і побутування українського традиційного одягу, але і постановки і розв’язання вужчих актуальних для сьогодення завдань. Таким є дослідження використання в оздобленні народного вбрання Київщини вишивки «по мальованому» через порівняння традиційної і новаторської складової у створенні елементів одягового комплексу.

Територія Центральної Київщини протягом століть була одним із центрів економічного життя України і, водночас, потужним культурним центром. Технічний прогрес, жваві економічні зв’язки, розвиток рівня виробництва матеріалів для виготовлення одягу сприяли активізації розвитку ремесел. Робота фахових майстрів була відкрита для новацій, що призводило до створення різноманітних форм одягу, майстерного оволодіння багатьма видами і техніками його опорядження та декорування [9, c.74].

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. позначились в царині народного костюма відчутними змінами, які на прилеглих до великих міст територіях значною мірою залежали від впливів міської моди. Але образ костюма в цілому продовжує відповідати чіткій системі, що склалася на основі світоглядних чинників, і бере початок ще з дохристиянських часів. Жіночий стрій втілює життєлюбні засади традиційної хліборобської культури з її поклонінням природі, важливістю оберегової складової і культом родючості, яка в свідомості народу склалася у взаємопов’язаний ряд образів Жінки, Матері, Праматері, Матері-Природи, Великої Богині [10, c. 168], Берегині. Ця первинна космогонічна ідея мала найсуттєвіший вплив на всю життєдіяльність людини і формувала її естетичні ідеали і художні канони [12, c. 215]. Жіночність силуету, рельєфність форм, усталена схема розташування орнаментальних композицій з відповідним символічним змістом лишаються і далі основою архітектоніки жіночого костюма.

Комплекс святкового вбрання в своїй основі має давні народні уявлення про триярусну будову світу, втілені в образі Дерева Життя (Світового Дерева), і несе ідею краси як гармонійної єдності Природи і Людини, гармонійного поєднання доцільності та етичного і естетичного [5, c.69]. Досить уявити собі складний і довготривалий процес виготовлення одягу і відсоткову частку зусиль, необхідних для його оздоблення, щоб зробити висновок, що декор не був лише задоволенням естетичних потреб, а його функції були значно важливішими для людини.

Народна естетика українців сповнена розуміння краси природи, почуття повноти буття, цілісності і нерозривної єдності з космічним порядком, духовного перебування людини в світі ідеалу, в тонкому світі. В народному одязі прагнення до гармонізації, уладування себе і навколишнього простору проявляється через природність форм і їх співвідношень, рівновагу окремих елементів, втілення принципу симетрії як основи гармонії, трактування орнаменту як творення порядку.

З часом і зміною світоглядних засад сакральне значення комплексів одягу і символічний зміст його художнього оздоблення були поступово втрачені, але вони вже стали традицією і залишились в святкових жіночих строях. Цей феномен дає можливість спроби розшифровки глибинного змісту і потужної дії народного костюма і, хоч би на рівні гіпотетичного прочитання символів, доводить значення традиційного одягу як потужної складової (так само як мова і пісня) для збереження національної ідентичності українського народу.

Висока естетика творення народного одягу, єдність практичної і естетичної функцій, одвічне розуміння законів природи втілились в закономірностях композиції і засобах виразності. Всі окремі елементи підпорядковані цілому: контраст, ритм, симетрія, співвідношення пропорцій і кольорова гамма працюють на єдність образу, єдність його форми і змісту. Неможливо до кінця зрозуміти образ костюма як втілення певного ідеалу без осягнення його духовно-культурного змісту, а формальний аналіз композиційних зв’язків має розкрити вираження ідеального образу через його окремі складові.

Найважливішою складовою комплексу одягу, яка несе найбільше смислове навантаження, з найдавніших часів була сорочка. Крім того, вона найдовше власноручно виготовлялась жінками для себе і членів родини. Вишиті на сорочках орнаменти сприймаються нами як таємниче рунічне письмо, кожен символ якого кодував не окремі складові, а цілі образи світобудови, енергетичні поля, магічні ключі, коди сили та здоров’я [13, c. 17]. Саме тому сорочка з її найбільш розвиненим оздобленням посідає в дослідженні основне місце.

З середини ХІХ ст. набула поширення спочатку в містах, а згодом по всій території України вишивка «хрестиком». Мода на натуралістичні квітково- рослинні вишиті узори прийшла із Західної Європи, але малюнки для вишивки потрапляли в Україну опосередковано, через російські друковані видання. Стрімкому поширенню техніки хрестика в селянському середовищі сприяла також рекламна акція, за якою покупці дешевого мила парфумерної фабрики «Брокаръ и К» діставали у подарунок листівки з надрукованими узорами для вишивання. Виконана за такими зразками вишивка отримала назву «мильної» або «брокарівської».

Вона знайшла найбільше використання в оздобленні новими натуралістично трактованими рослинними мотивами у червоно-чорній гамі жіночих сорочок. Мода додавала новим малюнкам привабливості. Незвичність орнаментальних мотивів, їх новизна, декоративність, насиченість кольору приваблювала вишивальниць. Сама техніка вишивання хрестом надавала нові можливості, а наявність готового малюнка значно спрощувала роботу. І ця видима простота призвела до того, що «хрестик» став поступово витісняти традиційні і технологічно більш складні способи оздоблення одягу [2, c. 44]. Домінуючою тенденцією в вишивці стає стирання регіональних і локальних особливостей, а «брокарівський стиль» за словами І.М. Гончара став «цілою епохою в українському народному мистецтві» [7. c. 23]. Упродовж десятиліть він видозмінювався, набував стилізації, акумулював місцеві риси, проте так і не став логічним продовженням давніх народних традицій.

Як реакція на засилля «брокарівської» вишивки хрестом серед вишивальниць виникає потреба в прояві більшої індивідуальності при створенні одягу. Такі можливості надає вільна вишивка контурною гладдю, яка в народі дістала назву «по мальованому», або «по малюванню». Спочатку на тканину олівцем наносяться контури малюнка, а далі площини в межах окремих елементів заповнюються стібками гладі в довільному, але художньо вмотивованому напрямку без урахування ниток тканини. Саме такий нюанс спрацьовував на користь вибору вишивальної техніки, яка не вимагала рахунку ниток, адже при використанні в роботі тонких бавовняних тканин фабричного виготовлення це було практично неможливим. Для створення витончених хвилястих ліній, квіткових стебел та інших дрібних деталей вишивки гладь поєднують з іншими техніками, найчастіше з ланцюжком, стебловим швом та швом позад голку. В такий спосіб оздоблена ціла група жіночих сорочок i фартухів з колекції народного одягу Київщини.

Простота і логічність розміщення вишитого стрічкового орнаменту на простої форми полі фартуха між рядами горизонтальних защипів диктує принципи його побудови навколо м’якої хвилястої лінії. На бавовняній білій тканині, колір якої є домінуючим, вишукано виглядає рухливий червоно-чорний рослинний орнамент. Умовна кольорова гама виявляє системність і закономірність, базуючись на законах природи в перекладі на образну мову. Квітку майстрині завжди вишивають червоним кольором, а листя по контрасту – чорним. Майже симетрична композиція вишивки фартуха із Вишгородського району (НД-13587) бездоганно врівноважена. Рапорт складається з хвилястої галузки з великою квіткою посередині з боковими відгалуженнями у вигляді закручених вусів, листочків і пуп’янків. Поєднання вишуканої графіки лінійного малюнку, виконаного стебловим швом, з локальним кольором пелюсток квітки і листочків створює запрограмовану циклічність, розміреність, а з ними і відчуття ладу. Стібки однобічної гладі міняють свій напрямок на кожному елементі і, неначе, лягають за формою. Розташований в нижній частині фартуха орнамент так, щоб було видно з-під керсетки, обрамлений згори і знизу потрійними защипами.

По-іншому вирішено оздоблення фартуха (НД-13588) з Вишгородського району, що включає два ряди неширокої вишивки і дрібні парні складочки між ними. Наївний лаконічний малюнок з хвилеподібним рухом складається з в’юнкого стебла з п’ятипелюстковими квіточками та подвійними і потрійними листочками і спіралеподібними вусиками на ньому. В кольоровому вирішенні переважає чорний колір з дрібними, ритмічно розташованими локальними плямами червоного, використаного лише для квітів. Контурна гладь поєднана в вишивці зі стебловим швом. Звертає на себе увагу відмінний на кожному елементі напрямок стібків, які в квіточках розходяться від центру вздовж пелюсток. Подібна техніка виконання неможлива при вишивці «в прикріп», можна з впевненістю говорить про використання майстринею п’ялець.

Для пошиття одягу використовувались також і кольорові однотонні фабричні тканини, а вироби з них, в свою чергу, потребували оздоблення. Прикладом може бути червоного кольору фартух (НД-17396), що надійшов із с. Літки Броварського району. Вишивка розміщена в його нижній частині між парними защипами. Хвилька з листочками і трипелюстковими квіточками на відгалуженнях виконана стебловим швом і двобічною гладдю, стібки якої повністю перекривають поле дрібних деталей декору. Світло-зелений і блакитний кольори підібрані за принципом контрасту до теплого червоного тла і дещо світліші за нього по тону. Якщо уважно придивитися, можна помітити, що малюнок орнаменту постійно змінюється чи то від недосконалості навичок майстрині в малюванні, чи то від похибки при переведенні узору на тканину.

Вишивки вільною гладдю на фартухах Київщини подібні за характером до оздоблення поділок додільних сорочок і в комплексі одягу грають допоміжну роль в створенні дзвоноподібного силуету, підкреслюючи додатковою горизонтальною тягою його розширення в нижній частині. Центральне в сенсі інформаційного навантаження місце сорочки в комплексі одягу вимагає більшої уваги до художнього оздоблення. Традиційно оберегова функція здійснюється розташуванням по горловині, низу рукавів і подолу орнаментальних смуг, котрі замикаються в захисні кола. Розміщення декору навколо розрізу пазухи, або на манишці свідчить про усталену на цій території традицію носити сорочки без нагрудного одягу згори. Художньою і змістовною домінантою в оздобленні сорочки є вишивка на рукавах, яка через графічне послання до абсолюту, закладене в орнаментальні композиції, сприяє плодоріддю, добробуту, здоров’ю. Традиційні народні орнаменти відображають космічний порядок, творять гармонію і лад у просторі – від родини до Космосу.

Давні принципи розміщення орнаменту на сорочках зберігаються до ХХ ст., але його сакральний зміст поступово втрачається, в цей час починають переважати практичні та естетичні завдання. Художнє оформлення диктується призначенням сорочки, віком та заможністю родини. Жінки завжди легко сприймали нововведення, що йшли від розвитку виробництва і впливів моди, але, в той же час, вони були також хранительками традиції. Навіть в часи найбільших політичних потрясінь і економічних негараздів вони продовжували використовувати народний одяг для визначних подій в родинному житті. Починаючи з другої половини ХІХ ст., коли став постійно зростати приток до села фабричних тканин, в ужиток увійшли анілінові барвники, колорит вишитих виробів став більш різким і насиченим, що в купі із способом шитва неабияк вплинуло на орнаментальний стиль української вишивки [6, c. 136]. Ці процеси відбувалися тим активніше, чим ближче до Києва розташовані села, чим інтенсивнішими були впливи міських, міщанських смаків.

Іноді подібні впливи зачіпали навіть конструкцію виробу, а від того і особливості декорування. Додільна сорочка (НД-9314) із с. Старосілля Чорнобильського району пошита у дві пілки на «планках» (на грудях і спинці на кокетці), з ластками та рукавами, зібраними вгорі пухликами і «брижками» внизу. Планки, подолок і рукави оздоблені поліхромним рослинним орнаментом, виконаним полтавською гладдю, стебловим швом і штапівкою: на кокетці – гірлянда, яка займає всю її площину, по подолику – вужча гірлянда квітів, а на рукавах – симетричні букети з квітами і листям в два ряди. Їх характер і образна мова настільки різна, що складається враження механічного поєднання, компіляції із орнаментів. Відносна цілісність досягається за рахунок використання кольорів: всі квітки вишиті переважно червоним, а розводка і дрібніші елементи – чорним з додаванням синього, зеленого і фіолетового. В використанні кольору майстриня відходить від натуралістичної прив’язки його до певної форми і, в такий спосіб, підсилює декоративність візерунка.

У виборі модуля малюнку на перший план виходить відповідність до розміру конструктивної деталі і її значення для образу в цілому. Асиметрична композиція оформлення кокетки твориться навколо великих восьми- та дев’ятипелюсткових квітів на стеблі, від якого в боки розходяться розвинені гілочки з великою кількістю дрібніших елементів. Одних тільки різнокольорових листочків нараховуємо за формою п’ять різновидів, три види пуп’янків, а ще не до кінця розкриті квіти і чотири варіанти бутонів. На плічках, які з’єднують передню і задню частини кокетки, вишиті гілки з набором тих самих елементів на прямому стеблі, що композиційно нагадують «квітку». Вишивка на кокетці так щільно заповнює всю площину, що поля лишається менше ніж зображення. Вільна імпровізація квіткового мотиву, підпорядковуючись закономірностям візуальної рівноваги, творить стійку композицію і відчуття порядку.

На рукавах в два ряди в шаховому порядку розміщені «букети», вписані в форму квадрата з округлими кутами. В центрі симетричної композиції знаходиться велика червона квітка, від якої розходяться пагони з фантастичними бутонами і гілочки з листям. Етимологічно мотив походить від «дерева життя», виростає «квітка» із закрученої спіралі.

Порівнюючи стилістику вишивки кокетки і рукавів, звертаємо увагу на прийоми поєднання різних мотивів в єдине ціле. Крім кольору і техніки виконання для організації орнаменту важлива пластика ліній, форм, завитків. Якщо домінантні в оздобленні кокетки квіти мають загострені пелюстки, що додатково підкреслено чорною обводкою, то такі ж центральні квіти з рукавів мають підкреслено м’який контур. Щоб нівелювати цей дисонанс для створення мотиву «квітки» підібрані елементи з зубчастим контуром або загостреними деталями.

Поділки сорочки прикрашені делікатною гірляндою з квітів. Чітко визначений рапорт орнаменту, який повторюється в дзеркальному відображенні вгору – вниз, з м’якою пластикою і спокійним ритмом, повторюючись, створює безкінечний рух по колу. Зміст орнаменту взятий із природного оточення, але пройшовши трансформацію від натуралістичності і деталізації до узагальнення, втілений засобами художньої виразності вишивки, досяг рівня абстрагованої умовності і високої декоративності.

Сорочка НД-18103 із с. Велика Вовнянка Таращанського р-ну демонструє вплив міської культури, виглядає дуже вишукано за рахунок оздоблення і кольорової гами. Вишивалась сорочка червоною і чорною нитками, але чорний пігмент виявився менш стійким і фарба злиняла. І вже таке поєднання (червоного і сірого) пом’якшило контраст кольорів і надало сорочці більшого аристократизму. На уставці до бігунка, вишитого ланцюжком, приєднані групки відкритих квітів (по три) і ритмічно розташовані, спрямовані вгору та вниз напіввідкриті квітки. Стрічковий орнамент, який вже своєю шириною і розвиненою графікою підкреслює конструктивне значення деталі, побудований на пластичному контрасті і контрасті засобів виразності. Вишукані лінії графічного малюнка поєднуються з кольоровими плямами, маса яких найбільша в орнаментації сорочки. Групи потрійних квітів зупиняють динамічний рух хвилястої основи, а розташування таких потужних червоних плям в верхній частині візерунка вимагає підтримки кольором в його нижній частині. Цю функцію виконують призбирки вздовж з’єднання рукава з уставкою, які виконані червоною ниткою і утворюють ромбічний орнамент. Техніка вишивання далека від традиційної: це поєднання петельного шва з обметочною гладдю, яка на листках вишивалася від середини в боки і створювала контур прожилок подібний до стеблового шва. Такий прийом використовує вистіб петельного шва з тою відмінністю, що шиється не по краю виробу, а на площині по малюнку від середини до краю, при чому довжина і напрямок стібків може змінюватися. Кожна окрема площина заповнена паралельними стібками свого, вмотивованого зображенням напрямку. Повні квітки розділені всередині колами сірого ланцюжка і заповнені невеличкими стібками гладі.

На рукаві розташовані три букети з двома симетрично розташованими повними квітками і п’ятьма бутонами (три вгорі і два з боків). Вони нагадують жіночі фігурки – «берегиньки» з піднятими вгору руками. Дзеркально розташовані від центральної осі – стовбура елементи не мають тотожності, як все живе, але повністю врівноважені. Вони мають незначні розбіжності по висоті, кожна квітка чи листок промальовані з деякими відмінностями. Характерною ознакою мотивів є їх площинність, невизначеність ботанічних ознак, природність невимушених ліній і свобода в використанні прийомів виразності.

Відчуття міри, дотримання законів архітектоніки проявляється зокрема в підборі орнаментальних мотивів для оздоблення різних деталей сорочки. На подвійній манишці, відкладному заокругленому комірі і поділках – прості вузенькі квіткові малюнки на бігунку. Про сучасні міські впливи на нюанси пошиття говорять брижі по низу рукавів, закріплені нашитою смужкою тканини без оздоблення, і округла форма відкладного комірця, прикрашеного оборкою.

Прикладом червоно-чорного вишитого декору, виконаного по малюнку, служать дві класичного крою додільні сорочки О-5619 і НД-13579 із с. Казаровичі Вишгородського р-ну, також датовані початком ХХ ст. Характерні конструктивні особливості, тотожність матеріалу і нюансів пошиття, той факт, що були придбані у однієї особи, говорять про вірогідність створення обох сорочок однією майстринею. У сорочки О-5619 на уставках, комірі, чохлах, пазусі, поділках на основі гнучкої гілки – безконечника, виконаного стебловим швом, гладдю вишиті п’ятипелюсткові квіти, а між ними видовжені з м’яким заокругленим контуром листочки, зібрані на галузках в групи. Кількість елементів обмежена, але малюнок не виглядає одноманітним за рахунок різного напрямку руху гілочок і їх складної конфігурації.

Ширина вишивки різна, узгоджена з розміром деталей сорочки. Найскладнішу композицію має стрічковий орнамент на уставці; менш насичена, але з використанням тих самих елементів і такого ж масштабу орнаментація на поділках і манишці. На комірі-стійці малюнок спрощений, вужчий, але в узір введені ще й пуп’янки. Вони ж з’являються і в вишивці на чохлах. По рукаву в три ряди в шаховому порядку розміщені крупні букети, що вписуються в овал. В центрі кожного з них вишита семипелюсткова квітка, яку ніби огортають м’яко промальовані гілочки з листочками. Співоча гнучкість основи гірлянди, округлість форм деталей (пелюстки, пуп’янки, листки) гармонійно поєднуються зі скругленими досить крупними пухликами, якими приєднані до уставок зібрані широкі рукави.

Саме завдяки вивіреним лініям, мистецькому підбору різномасштабних елементів візерунок сприймається природно і легко. В червоно-чорному колориті за масою трохи переважає чорний, але на сприйняття така пропорція врівноважується білим тлом полотна. При лаконізмі мови і засобів виразності сорочка сприймається як цілісна завершеної форми урочиста річ.

В порівнянні класичного крою сорочка НД-13579 також має квітковий червоно-чорний декор, виконаний гладдю і стебловим швом. Комір, пазуха, чохла та поділки вишиті стрічковим орнаментом у вигляді гілок з листям і квітами. Вірогідність одного авторства, подібність композиційної побудови і навіть набору елементів проявляються лише в палітрі творчих засобів. Результат в створенні образу досягнутий інший. Сорочка напевно дівоча, і до цієї думки підводить більша легкість і прозорість малюнка, співвідношення кольорів вишивки і білого поля і, звісно, орнаментальні мотиви.

Йдеться в першу чергу про оздоблення рукавів, на яких розміщені чотири ряди галузок квітів, які не мають аналогів в живій природі і нагадують малюнки на писанках. Це умовне зображення рослини на ранній стадії вегетації, знак її обов’язкового швидкого розвитку ніби акумульований в концентрованій весняній енергії Життя. Образ розкривається через діагональний рух мотиву, використання закручених спіралеподібних елементів. З двох підходів, які поєднані в призначенні орнаменту, декоративності і змістовності акцент ставиться на другому. Орнамент не просто прикрашає, а надає сорочці іншої якості, вступає в ритмічний діалог з навколишнім світом, входить в сферу сакрального.

Шлях творення образу, досягнення рівня знаковості, декоративності і умовної площинності проходить через поступову трансформацію художньо-виразних засобів вишивки. Вишивальниці з притаманним українському світогляду культом природи кожен раз по-своєму переосмислюють красу навколишнього світу. Відповідно до народних уявлень, повір’їв, фольклору квітка уособлює жіноче начало, розвиток, швидкий плин життя, радість існування, кохання, миру. Їй притаманний також і символізм чаші, яка несе безсмертя, численність, достаток. Творчий індивідуальний підхід кожної майстрині до трактування узору при втіленні конкретного задуму призводить до того, що той самий мотив набуває щоразу іншого осмислення і інтерпретації.

Показовим є порівняння двох сорочок однаково датованих І пол. ХХ ст., які надійшли до колекції НМНАПУ із с. Літки Броварського р-ну. Обидві вишиті червоно-чорним рослинним орнаментом. Прикладом наївного оздоблення по малюнку є сорочка НД-10278 з суцільними широкими рукавами, оформленими по низу призбируванням і воланом. На уставковій частині – горизонтальна смуга стрічкового орнаменту на основі гнучкої гілки з квітами, дубовими листочками і жолудями. Безперервним мотив утворюється простим повторенням того самого рапорту: злегка вигнуте стебло з фантастичною квіткою, м’який абрис якої означений вузькою смужкою чорного кольору гладі з червоною обводкою. Середина лишається незаповненою, прозорою, тільки центр намічений схематичною розеткою. Від стебла відходять по два дубові листочки з прожилками, виконані стебловим швом, а між ними на гілочках – повністю зашиті жолуді.

Побудова орнаменту проста і логічна. Розмір вишивки різний, узгоджений з розміром частин сорочки. По рукаву в три ряди в шаховому порядку розміщені композиційно завершені рослинні мотиви з використанням тих самих елементів, але трохи більшого масштабу. Це виокремлена гілка, що за значенням дорівнює зображенню Дерева життя або Берегині, яка складається з двох дубових листочків, двох жолудів і квітки. Не випадково фантастична рослина поєднує знаки жіночого і чоловічого начала, енергій зародження життя, його продовження через плоди, що символізує продовження Роду в наступних поколіннях. Такої глибини сакральний зміст викладений щирою і наївною образною мовою, повністю позбавленою зовнішньої красивості. Тим не менш, м’яка гнучкість невпевненого контурного малюнка, його прозорість, округлість форм деталей (пелюстки квітки, жолуді з шапочками) гармонійно поєднуються з округлими досить крупними формами широких рукавів, зібраних в волан.

Друга привезена із того ж села Літки сорочка НД-17404 демонструє вплив міської культури, окремі елементи якої були механічно перенесені в вишивку. Орнаментована сорочка в червоно-чорних кольорах за традиційною схемою. Уставка орнаментована смугою контурного квіткового малюнка, що утворений щільно розміщеними окремими гілочками, кожна з яких має свій дугоподібний рух. Він переривається на кожному фрагменті, чим досягається загальна рівновага. Суцільно кольором перекриті тільки дрібні площини листочків і пуп’янків, такі ж червоні крапки складаються в ламану лінію вздовж з’єднання уставки з рукавом. Характер оздоблення перегукується з умовністю геометризованого безконечника на поділках і ромбічною вишивкою по зборах внизу рукава.

Всі мотиви прозорі, з використанням дрібних елементів вступають в дисонанс з оформленням рукавів, які явно перевантажені трьома рядами великих натуралістично трактованих троянд. Враження підсилюється дисбалансом кожної квітки: стебло з листочками вишите контуром «ланцюжком», тобто повітряне, а троянда повністю укладена відповідно до форми кольором щільними стібками двобічної гладі. Вже в цьому є порушення застосування легкої лінії і масивної кольорової плями, яка сприймається важкою і мала б знаходитися знизу. Застосована техніка вишивки створює об’ємну вишивку, а враження підсилюється використанням світло-тіні. Верхні пелюстки троянди вишиті червоним з чорною обвідкою, а нижні, навпаки, чорним з червоним контуром. Недоречна об’ємність зображення руйнує площину і вступає в конфлікт з умовністю і площинністю всього оздоблення сорочки. Механічне поєднання різних художніх мов призводить до порушення законів творення орнаменту. Еклектичність оздоблення ілюструє тезу, що модне не завжди досконале.

Ще одна сорочка початку ХХ ст. з Броварського р-ну НД-19516 поєднує вишивку «по малюванню» з технікою «хрестик» на чохлах і поділках. Вільною гладдю оздоблені уставки і рукави виготовлені з фабричної бавовняної тканини. На уставці і вгорі рукава вишиті гірлянди шестипелюсткових квітів з бутонами, листям та пагонами у вигляді спірально закручених вусів, нижче по полю рукава – окремі букетики квітів. Чорно-червона гама кольорів, де чорний переважає, доповнена незначним включенням зеленого. Він долучений в якості пошитого ланцюжком контуру, яким обведене чорне листя стрічкового орнаменту на уставці і вгорі рукава. Вочевидь, вишивальниця прагнула в такий спосіб наблизити зображувальний мотив до живої природи, однак це не нашкодило рівновазі кольорів і загальному враженню від декору.

Свобода творчості, яку надає вишивка за власноруч намальованим візерунком, висуває вищі вимоги до рівня смаку вишивальниць і їх художньої обдарованості. Блискучим прикладом майстерного використання прийомів орнаментального образотворення є сорочка О-2757 із с. Проліски Бориспільського району, вишита заполоччю яскраво-червоного кольору художньою гладдю квітковим орнаментом. Зображуваний мотив далекий від натуралістичності, підпорядкований принципам декоративності. Основна орнаментальна смуга на уставці набрана з виставлених в ряд п’ятипелюсткових квіток з листям і ягідками, при чому рапорт включає два фрагменти в дзеркальному відображенні. Над цією смугою і під нею, вгорі рукава, де вони чергуються з вставками «збиранки», вишиті окремі маленькі квітки – берегиньки. Вони намальовані відповідно до побудови вазонної композиції: стебло виростає із умовного вазона, має квітку-голівку, оточену насінинками, і пару симетричних листочків – ручок.

Нижче на рукаві розміщено п’ять рядів елементів того ж мотиву, але по-іншому промальованого, збільшеного і закомпонованого в коло. В нижній частині від центру розходяться дві заокруглені гілочки з листям в формі віночка, в середині якого розташована п’ятипелюсткова квітка з крапочками роси між пелюстками. Коло замикається дугою з окремих крапочок, що з’єднують вершини галузок. Їх кількість різна в кожному мотиві і варіюється від чотирьох до шести. Композиція складна і насичена, хоча для її створення використано лише три форми складових елементів: крапки, видовжені м’якого абрису листки і пелюстки. Лінії в орнаменті майже відсутні. Художній образ твориться грою складних ритмів, різних в межах окремого мотиву, і їх комбінації на площині деталі сорочки.

Активний горизонтальний рух орнаменту уставки зупиняється вертикальним спрямуванням і спокійною ритмічністю маленьких берегиньок обрамлення. Відстань між рядами декору приблизно дорівнює діагональному кроку розташування елементів оздоблення рукава. Вишивка заповнює майже весь об’ємний рукав, зібраний згори пухликами і прямокутниками «морщення», яке додатково прикрашає і не дає густо зібраній до уставки тканині перекривати зображення. Маса чистого поля внизу рукава знаходиться в рівновазі до відстані від оздоблення уставкової частини до обшивки горловини і створює відчуття простору, вільного розміщення декору на виробі. В оздобленні використано два шви: лінії вишиті стебловим швом, а площини (пелюстки, листочки, насіння) перекриті паралельно укладеними стібками гладі. Сам малюнок, техніка виконання і співвідношення по масі червоного кольору вишивки і білої тканини доводить вільне володіння майстринею прийомами створення орнаменту та її гарний смак.

Сама назва «орнамент», що походить від латинського «ornamentum» – прикраса, візерунок, – говорить про, на перший погляд, основну його функцію. Для досягнення сильнішого естетичного враження майстрині опановують ритм і уявлення про категорію часу при художньо-образному впорядкуванні повторюваних мотивів – елементів. В оздобленні одягу найчастіше використовується стрічкова, сітчаста і, іноді, геральдична композиція. За технічними прийомами – це поєднання різновидів гладі з ланцюжком, стебловим швом і штапівкою, які створюють лінійний малюнок. За цими ознаками розглянуті сорочки і фартухи потрапляють в категорію традиційного. Ще повніше вірність традиції можна простежити на прикладі збереження конструктивних особливостей народного одягу, до яких належить крій, силует, пропорції, що не несуть особливої інформативності. В традиційну схему укладаються усталені норми розміщення орнаменту на виробах, їх відповідність конструктивним елементам і непорушна архітектоніка цілого. Це досконалість, відшліфована століттями.

Орнаментація предметів одягу відрізняється за вибраними мотивами, яких безліч у світі природи навколо людини, мірою їх творчого переосмислення і художніми прийомами втілення в творчості. Відмінність проявляється в різноманітності форм, використанні кольору, руху і ритмів в їх поєднанні. Все це належить до царини художньої творчості і напряму залежить від особистості автора, його таланту, рівня культури і розуміння загальних засад творення в ідеальному світі.

Магічна функція орнаменту поєднана з його знаково-символічною природою і має надзвичайно глибоке коріння [11.c.268]. Цілком зрозуміло, що українки ХХ століття втратили код прадавньої знакової системи, але відійшовши від усвідомлення сакральності декору одягу, продовжували знаходитись в системі підсвідомого використання і передачі глибинної інформації.

Дослідження і аналіз експонатів із фондової збірки НМНАПУ особливо актуальні в час загостреної цікавості української спільноти до власного коріння, а тому активного звернення до традиції народних майстрів і етно-пошуків професійних дизайнерів. Вишивка продовжує бути перевіреним способом гармонізації себе і творення ладу в просторі навколо. Адже в орнаментах, які є надзвичайно консервативними складовими традиційної культури, зашифровані найдавніші міфопоетичні уявлення праукраїнців, їхні знання про впорядкований Всесвіт і Людину в ньому, про закони природи і творення Краси.

 

Список використаних джерел та літератури

1. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація: Матеріали до етнології й антропології. Львів, 1929. Т.21-22, ч.1

2. Білоус Л. Брокарівська вишивка в українському народному вбранні другої половини ХІХ- початку ХХ століть // Нар. Костюм як виразник нац. Ідентичності. Київ, 2008.

3. Біляшівський М.С. Про український орнамент // Матеріали до українсько-руської етнології. Записки Українського Наукового Товариства. Кн.3. Київ, 1908

4. Босий О. Міф, символ, орнамент. Вінниця. 2011

5. Васіна З. Вплив світоглядних чинників на естетику народного вбрання.// Нар.костюм як виразник нац. Ідентичності. Київ, 2008

6. Вовк Хведір. Студії з української етнографії та антропології. Київ,1995.

7. Гончар Іван. Український рушник // Щорічник «Наука і культура». Вип.22. Київ, 1988

8. Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка на зламі століть // Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ- початку ХХ ст. Київ. Наукова думка, 2000

9. Ніколаєва Т.О. Традиційний селянський одяг Київщини //Етнографія Києва і Київщини. Традиції і сучасність. Київ, 1986

10. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. Москва: Наука, 1988

11. Селівачов М. Лексикон української орнаментики. Київ. «Ант»,2005

12. Уманський О. Український космос у люстрі трипільського орнаменту // Космос Древньої України. Київ, 1992

13. Чумарна М. Вишивання долі. Львів, 2009

 

Gordiiets Oksana

(Kyiv)

“BY DRAWING” EMBROIDERY IN THE DEKORATION OF FOLK CLOTHING OF THE KIEV REGION ( BASED ON THE COLLECTION MATERIALS OF THE NATIONAL MUSEUM OF FOLK ARCHITECTURE AND LIFE OF UKRAINE).

 

The theme is revealed through a comparison of the traditional and innovative component in the decoration of elements of the complex of clothing. Free embroidery in its own image, which was a kind of reaction to the dominance of "Brocade" embroidery cross, gave masters much more freedom of creativity. In spite of the further departure from the awareness of the sacredness of the decor of the garment, they create extremely artistic things, which fully correspond to the traditional concept.

Keywords: embroidery, tradition, sign, drawing, image.

Коментарів: 0
Залиште свій коментар