Срок работы пробной версии продукта истек. Через две недели этот сайт полностью прекратит свою работу. Вы можете купить полнофункциональную версию продукта на сайте www.1c-bitrix.ru. Події | Музей просто неба (Пирогово)
"Loading..."

Підкурювач ХІХ ст.

Багатовіковий досвід та знання наших предків, набуті спогляданням за поведінкою природи, не можуть не дивувати сучасників. Так, в історії розвитку бджільництва є немало цікавих сторінок.

Відомо, що люди займалися розведенням бджіл з давніх-давен. Хоча на території Київської Русі, наприклад, розвиткові цього промислу сприяли природньо-кліматичні умови й достатня кількість медоносів, однак для найбільш вдалого результату бджільництва селяни постійно вдосконалювали свої знання та навички, розумілися на багатьох тонкощах, які були надзвичайно важливими в роботі з бджолами. Насамперед це стосувалося вивчення життя й поведінки комах.

Спостерігаючи за життєдіяльністю бджіл, селяни помічали, що в середовищі існування комах виникало безліч непередбачуваних ситуацій, які змушували їх проявляти інстинкт самозбереження. Коли бджоли опинялися в стресових ситуаціях, наприклад, в умовах лісових пожеж, головним завданням для них було якнайшвидше набрати нектар або мед у медові зобики для того, щоб і надалі організувати свої нормальні життєві процеси. У такому стані бджоли були менш агресивними. І це не пройшло повз увагу тих, хто займався добуванням меду: імітування задимленості при пожежі відволікає бджіл від інстинкту збереження свого житла. Між ними порушується комунікація, і вони не можуть передавати інформацію: якщо збуджується одна бджола, інші вже не відчувають тривоги. Тому, щоб зменшити активність рою, застосовували дим, який втихомирював комах та відганяв їх углибину вулика. Це дуже допомагало під час огляду вулика та інших робіт біля нього.
8.JPG
Практикували два способи отримання диму: шляхом відкритого горіння та горіння матеріалу в закритому просторі. Суть першого полягала в тому, що запалювали або туго скручену тканину, або шматок порохна (середину трухлявого або гнилого дерева) чи губку з дерева, яку ще називають вакелією (висушене плодове тіло гриба-трутовика). Ці природні матеріали добре займалися, а їхнє нагрівання давало не полум’я, а лише густий дим. Тому бджолярі завжди заготовляли деревний гриб, якийнайкраще було збирати на початку весни. Потрібно було добре його висушувати, щоб уникнути утворення занадто гарячого диму.

Однак до засобів для отримання диму, в яких горіння відбувалося у закритому просторі, належали димарі, які отримали різні назви: «димарка», «коменок», «курач», «кур», «фукалка». На території Полісся, наприклад, найбільш поширена назва такого димаря –підкурувач. Він складався із зовнішнього бляшаного корпусу циліндричної форми з конусоподібною кришкою з ґратами та внутрішнього – з металевою склянкою, на дні якої отвори. Тому між зовнішньою та внутрішньою частинами був простір для золи, утвореної після тління деревного гриба. Конструкція підкурувача також мала міх – дві дощечки, з’єднані шкірою чи іншим матеріалом, який не пропускає повітря. У середину внутрішнього корпусу закладався добре просушений деревний гриб, підпалювався й починав тліти залежно від того, як бджоляр нагнітав повітря, використовуючи міх. Дим проходив крізь ґрати кришки та струменем виходив назовні через отвір.

З кінця XIX ст. відомі димарі з механічним роздмухуванням вогню, що відзначалися більшою ефективністю дії. Це були переважно саморобні пристрої у вигляді гладунця, який часто виготовляли з бляхи, мідної гільзи чи переробленого протигазу часів Першої світової війни, з міхом зі шкіри на дерев’яних дощечках. У 1920–1930-х роках набули розповсюдження фабричні димарі, що складалися з циліндричного корпусу з відкидним верхом і шкіряного міху, за допомогою якого підтримували горіння палива й спрямовували струмінь диму в необхідне місце.

Таким чином, сучасному бджільництву та пасічництву дісталась багата спадщина умільців минулих століть, створена наполегливою працею, постійними пошуками досконалості й розумом нашого народу.
 

Автор:
Анатолій Борейко - завідувач НЕВ "Полісся"
Аліна Любаренко - старший науковий співробітник НЕВ "Полісся"

 

Коментарів: 0
Залиште свій коментар