Відтворення збережених орнаментальних мотивів на писанках Наддніпрянщини

Гайова Є.В.

м.Київ

Анотація: На основі вивчення джерельної бази, власних
польових обстежень розглядаються  традиційні орнаментальні мотиви, їх назви, компонування, які збереглися на писанках Наддніпрянщини і були відтворені писанкаркою З. Сташук для музейної колекції Національного музею народної архітектури та побуту України.

Ключові слова: Наддніпрянщина, місцеві назви орнаментів,  вузенькі паски, широкі смуги, якими поділено площу яйця, капки, послідовне нанесення кольору на писанку.

          Annotation: Based on the study of the source base of their own Field surveys cover traditional ornamental motifs, their names, componations that were preserved on Easter eggs of the Dnieper and were reproduced by Pisankahka Z. Stashuk for the museum collection of the National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine.

Одним з найбільших центрів в Україні з вивчення, збирання, наукової обробки та пропаганди народного мистецтва є Національний музей народної архітектури та побуту України, який розмістився на мальовничій околиці м. Києва.

Зібрана і збережена колекція в музеї, є інформаційним явищем, її треба знати, вивчати,  художньо осмислювати, виявляти спорідненість і відмінність. Це як своєрідний заповіт нам сьогоденним, свідок минулого історичного культурного життя народу. Багатство це виявляється не лише в різноманітності  рукотворних речей, але у глибині думки, яка виступає у формі, оздобленні, кольорі. Щоправда в експозиції виставлено для огляду невелику кількість зібраного етнографами матеріалу, а більша частина зберігається в фондосховищах.

Цікавою, самобутньою і ще не вивченою є колекція писанок, яка до сьогодні поповнюється новими зразками. Їх закуплено на Поділлі, Прикарпатті, Буковині, Гуцульщині,  Чернігівщині – значно менше з Черкащини, Київщини. Це ремесло ще до 80-х років ХХст. тут було забуте і лише зараз починає відроджуватися.

В 2013 році фондова колекція Національного музею народної архітектури та побуту України (м. Київ) поповнилася писанками із Наддніпрянщини – Київщини, м. Києва та Черкащини. Виникла потреба в перед великодні дні  у кожну хату на експозиції «Наддніпрянщина» до святкового інтер’єру покласти на стіл традиційні писанки, так вимагають створені віками традиційні канони.  Бо перед Великоднем хата  підбілювалася, оздоблювалася рушниками, килимами, прикрашалася на покуті фігурами голубів, солом’яними павуками, писанками.

Про наддніпрянську писанку є повідомлення і рисунки в науковій  літературі  статях, надрукованих у журналах, методичних розробках по писанкарству та книгах [1]: «Символіка української писанки» (автор Одарка Онищук); «Українська народна писанка» (автор Віра Манько); «Школа писанкарства» (автори О.Білоус, З.Сташук); «Писанки України» (ілюстрації Є.Біняшевського); «Писанки – сонячні обереги Київщини» (методична розробка по писанкарству З.В.Сташук); «Двадцять кіп писанок» (автор Зенон Елиїв); «Писанки» (автор В.Мицик, зарисовано О.Фисуном).

Дуже допомогла в роботі  безцінна монографія кінця ХІХст. Сергія Климентовича Кульжинського [2] «Описаніє коллекціи народнихъ  писанокъ», видана російською мовою 1899 року в Москві.  Ним зафіксовано, описано, зарисовано традиційні  наддніпрянські писанки  із Сквирського, Київського повіту, із передмістя Києва (Шулявка),  які зафіксовані  Праця складається з вступного слова автора, п’яти розділів тексту з дослідження писанкарства і каталогу колекції, зібраної на той час.

Робота по збиранню писанок почалася у 1887 року під керівництвом Ф.І.Камінського в с. Круглик під Лубнами на утриманні Катерини Миколаївни Скаржинської.  Музей формувався і водночас був відкритий для відвідувачів.  Продовжив справу С. Кульжинський. він розробив  «Програму для збирання народних писанок», опубліковану 1895 року в кількох газетах і журналах  «Курские Губернские Ведомости» та «Киевская старина». Це дало змогу ширше охопити збиральницьку  територію і швидко поповнити колекцію.

На основі зібраної колекції надруковано каталог, який налічує 33 кольорові таблиці (хромолітографовані,  в кожній розміщено по 12 писанок) та 12 чорно-білих таблицях (всього 2219 рисунків). Зібраний матеріал став

основою для написання монографії.

Кожна писанка має порядкове число, інформацію в кольоровому або чорно-білому зображенні на таблицях, її доповнює словесний опис: місцева назва орнаменту, кольори, хто автор, його соціальний стан (селянка, козачка). Цінним є те, що колекцію описано згідно географічного територіального поділу губернії, повіти, села, містечка кінця ХІХ століття.

Такий каталог – вражаючий документ на сьогодні не тільки для відродження писанкарства в окремих регіонах України, а й для наукового вивчення й аналізу  народного мистецтва. «Тільки писанки, – на думку автора, – можуть розповісти нам про те, про що мовчить народна пам’ять…»

У книзі  відмальовано і описано писанки різних регіоні України. Я зупинюся   на мініатюрах   з Київської губернії, де подано писанки із Сквирського  та Канівського повітів  – це 18 писанок із с. Голуб’ятин,  38 – із містечка Ходорково і його навколишніх сіл,   зібраних у 1894р. археологом К.В. Болсуновським і 5 писанок отриманих у 1880р. від  А.Р.Еллинска (назву села не вказано). Для відтворення колекції використано кольорові копії писанок (таблиці ІХ-ХІ), та чорно – білу таблицю №ХХХУІІ (№№ 698-758), які  були зарисовані лубенським художником Ходоровським.

Статтю проілюстровано кольоровими та чорно-білими таблицями із книги С.К.Кульжинського  «Описаніе коллекціи народныхъ писанокъ»,  таблицями із книги В.Манько, а також фотографіями писанок, які реконструювала, відтворила київська писанкарка, заслужений майстер народної творчості, член НСМНМУ – Зоя Сташук.

Так достовірно відтворити колекцію змогла б не кожна писанкарка – ця важка копітка праця, яка потребує практичного досвіду, знань, набування зорового бачення на зразках старих колекцій по музеях України. Чорно-білі таблиці у книзі і маленький словесний опис – це погодьтеся, дуже мало інформації для відтворення в кольоровому варіанті. А є такі зразки, які писалися нашвидкоруч – так звані «скорописки», або від віку у жінки тремтіла рука при написанні і лінії  важко розпізнати. «Інколи, – розповідала Зоя, – декілька днів втрачаєш, поки відтвориш декілька «скорописок».

Моя співпраця з цією майстринею триває не одне десятиліття. У 1992 році з її участю на  державному телеканалі УТ-І разом з режисером  Іриною Шатохіною  вперше було проведено  чотири «Уроки писанкарства», по 45 хвили кожен. Маючи  великий досвід, вона продовжує вивчати писанку з різних джерел, комплектує свою бібліотеку, веде просвітницьку роботу на сторінках газет, журналів, проводить практичні заняття для дітей у Центральному Палаці дітей та юнацтва м.Києва, бере активну участь у виставках в Україні та за її межами, які проводить Спілка майстрів народного мистецтва України, Центр культурних досліджень, музеї, виставочні зали…

В цій дослідницькій роботі по вивченню писанкарства Наддніпрянщини  нею також відтворені писанки  із книги Вадима Мицика «Писанки», зарисовані Олесем Фисуном, виданій у 1992 році.  Це зразки псанок із Уманського, Христинівського, Чигиринського, Тальнівського, Канівського, Корсунського, Звенигородського районів Черкащини.

Справжнім відкриттям  стали тридцять чотири писанки із села  Шулявка, а зараз це район міста Києва, зарисовані однією майстринею (прізвище не вказано) в чорно-білій таблиці № ХХХУІІ (28 зразків) та кольорових таблицях (ІХ- рисунок 16;  Х – рис.1 – 6), до яких дано опис, під №№ 632-666, відтворені  для музею в 1894 році. Всі вони двоколірні, писані на чорному тлі, кожна має орнаментальну назву: «сливки», «дубове листя», «рибки», «рачок», «хрещатики», «хрещата», «тополька», «сосонка», «п’явочка», «звьоздочки», «тайстра»,  «бузкове листя», «грушки», «шолудива рожа», «піонія», «лиговка», «яблочки», «виноград».  У книзі в ІХ-Х кольорових таблицях  є кілька зразків нарисованих писанок, які передають колір та малюнок.

Є писанки, які не мають поділу площини яйця, писанкарка з двох сторін  рисує два основні великі  орнаменти і додає  маленькі закрутки, які пише  іншим кольором. В  колекції є  писанки поділені на дві половини частіше поздовжнім і рідше поперечним широким паском, який заповнює парними поздовжніми смугами і розділяє їх орнаментом «змійки».

Орнаментальні мотиви,  подані в книзі, в більшості рослинного характеру, а в дійсності вони складаються із конусовидних фігур, листя, заповненого «змійками» та капками. Як писала  Одарка Онищук в книзі «Символіка писанок», виданій в Торонто у 1989 році, що «композиція на писанці зародилася з реального світу, але передана, відтворена умовно, тому символ важко відгадати, інколи, щоб його зрозуміти, мусимо довго дивитися довкола, поки зрозуміємо, відгадаємо». Наприклад, орнамент «яблучка» майстриня написала у вигляді чотирьох шестипелюсткових  квіток по всій площині яйця, а «рибку» зображує  із конусовидних елементів (див. таблицю № 9). Писанки «хрещата», «хрещатики»  читаються легше – орнамент у вигляді  хрестів, які з’єднуються в центрі ромбиком іншого кольору.

Для писанок Сквирського повіту характерний жовто-зелений, червоний колір, орнамент рослинний та геометричний (див. таблицю ХІ із книги).

Вражає різноманітний поділ площі яйця: найпростіший – це один поздовжній і один поперечний пасок, два поздовжні і один поперечний,  різні види поздовжніх вузьких пасків, а інколи поздовжній пасок рисували широкий і його всередині орнаментували широкою смугою ламаної лінії, великими капками, невеликими смугами іншого кольору.

Цікавим є поділ, коли вивільняли випуклу частину яйця широкими поперечними смугами і заповнювали її великим знаком, а також зарисовували великим знаком на чубках (на кінцях).

оздоблення «на чубках»

Писали «сорока клинець» – знакова писанка, саме число  сорок для людини знакове. Трапляється поділ, коли до поперечної і поздовжньої смуг додавала косі лінії, то утворювалися трикутники, які всередині заповнювали орнаментом.

Домінуючим великим був знак на писанці тоді, коли поділ відсутній пасками, а пишеться  з двох сторін великий геометричний чи рослинний орнамент.

Оздоблюючи писанку рослинним орнаментом,  залежно від поверхні яйця, малювали цілі композиції «вазонка» або «букету», а також окремі деталі: «рожі», сонцята, листя, ягоди.

Квіти малювали з 4-6-8 пелюстками. Орнаменти «вазонок», «букет» писали з трьох-пяти галузок, на яких розміщувалися довільних розмірів квіти. Центральну галузку  вивершували великою квіткою, внизу «вазонок» закінчували трикутником, а мотив «букету» – парними або потрійними галузками. «Сосонкою»  інколи викінчували орнаментальну велику композицію, а інколи вона  виступала, як домінуючий орнамент на чубках, на перетині поперечних і поздовжніх смуг.

Оскільки писанка писалася завжди в весняні дні, коли  сонечко вже піднялося високо над землею, почало пригрівати, воно обов’язково писалося на писанці. Символізуючи весняне пробудження природи від Сонця, його зображували у вигляді двох кіл, облямованих капками, у вигляді «сварги», яка повертається по колу, інколи коло писали із капок.

Орнамент «дубок» зображували стилізовано, а інколи натуралістично вирисовували гілки з листям, ягодами.

Традиційний геометричний  орнамент: «рожа», «рожа в рожі», спарені ромби, трикутники, скісні парні смуги, великі закрутки, «сорока клин», грабельки, сосонка, хрести, «триголов», трилисник, «безконечник».

Красивий і різноманітний  орнаментальний мотив на Київщині – це «рожа в рожі», вона  писалася подвійна і потрійна, кожна нова виділялася іншим кольором          – це великий орнаментальний мотив восьмикутної зірки з двох сторін на всю площу яйця. Інколи кінці «рожі» викінчували, грабельками, на перетинах ліній писали хрести. Подвійні  «рожі» писали на чубках. Щоб не перевантажувати рисунок зафарбовували  «рожу» в різні кольори, заповнювали скісними смугами, інколи писали однотоні. Часто цей орнамент писали на «чубках».

Вміли виділити основний орнаментальний мотив, не перевантажуючи його кольором і дрібними додатковими деталями, цим і відрізняється давніша писанка від сьогоденної. Адже писанкові орнаменти розвивалися довгими століттями і тисячоліттями, писанки писали кожного року. Досвідчені писанкарки мали певну кількість традиційних геометричних, рослинних, тваринних мотивів, які вони вживали у різних комбінаціях: спіраль, хрест, безконечник, шести і восьмикутні розети, ромб, різноманітне сонечко, «древо життя», сварга…

Нанесені  символи на писанку робили її оберегом, талісманом, який служив для захисту. Але щоб вона набула  святості, її треба було декорувати відповідним символом (орнаментом), дотримуватися  певного обряду. Адже слово «символ»  з грецької мови можна перекласти, як «дві половини». Таїнство тому і символічне, що має дві нероздільні складові, одна з яких видима, інше невидима. За видимістю є інша, набагато важливіша і повніша реальність, її не можна  описати,  висловити, осягнути.  Писанка є явленням того, що стає дійсним у Таїнстві. Консервативність писанкового орнаменту зберегла його від занепаду. Щоб перебороти той опір до змін, нові твори повинні бути дуже високої духовної якості. Тому що писанка в минулому не була тільки оздобленим яйцем, вона лікувала людей, які вірили в таку її властивість, охороняла хату від блискавки й пожежі, допомагала пастухові в полі, сприяла родючості полів, фруктових садів, проводила людей у вічну дорогу, виступала в обрядовості селян, мала різне культове призначення. Сила віків вражає в писанці! Такою вона увійшла в усну народну творчість – пісні, казки, легенди.

Давній і  цікавий залишився на писанці орнамент у вигляді трьох листків, «триголов», він менш мальовничий, але несе в собі відгомін давньої інформації і  пишеться на писанці не поєднуючись з жодним орнаментом.

Орнамент «триголов»

Окремим орнаментальним знаком на писанці виділяються крапки маленькі і великі, вони часто присутні  на писанці. Пишуться по поздовжніх пасках, а інколи самі ніби стають поздовжнім паском між великими двома орнаментами на писанці, ними доповнюють площі в основних орнаментах.

доповнення капками

Рідко трапляється і тваринний орнамент: “шулині, ястребові, гусячі, качині, сорочі, ведмежі лапки”, “баранячі роги”, гусині, качині шиї, інколи зображували  птаха. Дивуєшся тій різноманітній орнаментації, її кількості, яку зберегли у пам’яті  жінки.

На писанках із Сквирського повіту рисувалися найстаріші космічні символи – зорі, спіралі, безконечник, сонце, сонце у трикутнику, які нагадують нам  про те, що  в земному житті все поряд. Цікавою є систематизація писанок по повітах Київщини у книзі Віри Манько [3].

Такі дослідження допомагають у вивчені  і відродженні писанок Наддніпрянщини,  знайомлять з традиційними орнаментальними мотивами, їх назвами, послідовністю нанесення їх на поверхню яйця, кольоровою гамою. Нанесення кольорів на яйце мають свою послідовність, а саме: білий, жовтий, зелений, голубий, червоний, коричневий, чорний.

Сьогодні є чимало  писанкарів, які розуміють давнє походження і призначення писанки і продовжують в своєму краї споконвічне мистецтво цієї землі. Але все частіше спостерігаються в останні часи зміни, що відбуваються в народній традиції щодо писанки: в особливостях орнаменту, колориту, виконання. В наш час писанка  все частіше стає мистецьким явищем, тому що перше її сприйняття – «красива і в Великодньому кошику буде гарно дивитися, треба купити і освятити». І тут постає відповідальність писанкаря перед собою, або ти дотримуєшся прадавньої традиції (таку писанку  називають – музейна) з її сакральним значенням, або Ви пишете її красивою і оздоблюєте маками… Безумовно з червоними маками, «очі вбирає» і її швидше купують.

І тому хочеться ще раз звернутися до безцінної столітньої монографії С.К.Кульжинського, який про походження орнаменту у своїй книзі пише: «… тільки писанки можуть  розказати нам про те, про що мовчить народна пам’ять. Орнаменти і їх  географічне поширення є ключем до тої давньої загадки, котру кожної весни задають нам неграмотні жінки і маляри, розписуючи кожної весни сотні і тисячі різнокольорових  писанок взорами, повними глибокого,  але давно забутого змісту». Саме цей   «давно забутий зміст» треба берегти  українкам на писанці.

Поданий матеріал з писанкарства Наддніпрянщини є цінним джерелом для поповнення знань про народне Великодне мистецтво даного регіону України.

Джерела та література

1.Білоус О., Сташук З. Школа писанкарства. Київ: РВЦ КПДО, 2008; Елиїв Зенон. Двадцять кіп писанок. USA: self-published. 1994; Біняшевський Ераст. Українські писанки (Ukrainian Pysanky)  Київ: «Мистецтво», 1968; Мицик, Вадим та Олесь Фисун (illustrator).  Писанки Черкащини (Pysanky of Cherkashchyna) Київ: «Свічадо», 1992; Онищук, Одарка.  Символіка Української Писанки (Symbolism of the Ukrainian Pysanka)  Toronto: Harmony Printing, Ltd., 1985; Сташук.З.В. Писанки – сонячні обереги Київщини (методична розробка по писанкарству). Київ, 2004.

2.Кульжинский С.К.  Описаніє коллекціи народнихъ  писанокъ. – Москва, 1899.

3.Манько Віра.Взірці Українських Народних Писанок(The Ukrainian Folk Pysanka)  Львів: «Свічадо», 2008;

Мапа музею

План розміщення експозицій

Відвідувачам

Квитки, екскурсії, як доїхати