Гуцульський свічник-трійця кін. ХІХ ст.
Свічник-трійця. Кін. ХІХ ст.
Майстер невідомий
41 х 22,5 см
Дерево, різьблення
смт. Путила, Чернівецька обл.
Серед великої кількості найрізноманітніших виробів дерев’яного різьблення Гуцульщини та Покуття особливу увагу привертають свічники-трійці. Трійці – це різьблені, часто пишно декоровані у стилі українського бароко трисвічники, які мають обрядово-побутове та церковно-літургійне застосування. Термін «гуцульські та покутські свічники-трійці» давно увійшов у науковий обіг і акцентує на тому, що названий вид дерев’яної пластики на Україні характерний лише для Гуцульщини і Покуття та не має аналогів навіть у народному мистецтві прилеглих західних прикордонних країн – Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі. Великим розмаїттям форм та художнім оздобленням свічники-трійці вписані в історію народних промислів різьбярства цих регіонів. Утім, навіть на такій невеликій території, за дослідженням Юрія Юркевича – автора-упорядника видання "Гуцульські та покутські свічники-трійці", такі свічники побутують вкрай нерівномірно.
У фондовому зібранні Національного музею народної архітектури та побуту України зберігається сорок чотири свічника-трійці. Представлений свічник-трійця із колекції походить з Гуцульщини, має форму півкола з зубцями, верхню горизонтальну планку з трьома лійками для свічок. Посередині свічника – хрест, на якому з одного боку вирізьблений Святий Отець, з іншого – Богоматір з Немовлям. Хрест обрамляють дві розгалужені барокові гілки. Корпус свічника кріпиться до центрального стрижня з восьмигранною дерев’яною підставкою.
Гуцульські та покутські трійці – це унікальне явище українського побуту, яке є важливим елементом мистецької ідентифікації українців та безцінним надбанням національної культури.
Текст – Тамара Русінова, Людмила Назаренко
Фото – Катерина Астаулова