"Loading..."

Унікальна знахідка Олексія Долі – кахляний комплекс Пилипа Явдака

(ФОНДОВА КОЛЕКЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ УКРАЇНИ)

     Актуальність обраної теми підтверджена нагальною потребою популяризації кахляних виробів Полтавщини із фондової збірки НМНАПУ, зокрема унікального пічного комплексу (1884 р.) знаного кахляра Пилипа Явдака. Ця колекція має велику мистецьку та культурно-історичну цінність і заслуговує на увагу широкого загалу наукових дослідників і всіх хто шанобливо ставиться до спадщини своїх пращурів.   
     Новизна обраної теми полягає у тому, що даний пічний комплекс знаного полтавського кахляра Пилипа Явдака буде описаний у літературі у повному обсязі вперше. Авторка статті висловлює велику пошану подвижницькій роботі на музейній ниві незабутньому колезі і другу, відомому етнографу, Заслуженому працівнику культури України Олексію Долі, відданому відродженню національної культури. Олексій Доля збагатив фондову збірку НМНАПУ вагомою кількістю дбайливо підібраних ним у численних експедиціях цінних музейних предметів, серед яких своє почесне місце займає кахляний комплекс Пилипа Явдака, датований 1884 роком.
     Україна – це земля, яка із сивої давнини славилася розвиненими народними промислами, зокрема, гончарством та кахлярством. Сприяла такому прогресивному розвитку цієї галузі народних промислів наявність багатющих глиняних родовищ на Україні, у тому числі на Полтавщині. Вивченню питань виникнення розвитку і поширення гончарства та кахлярства на українських землях присвятили свої дослідження такі відомі науковці як: Арандаренко М., Зарецький І., Лисін Б., Шафонський А., Бодянський П., Таранушенко С., Самойлович В., Сумцов Н., Матейко К., Лебедев Г., Хохол Ю.
     Так у 1849 році у роботі «Записки Полтавской губернии» Арандаренко Н. подає матеріали повноцінного та досконалого дослідження такої галузі народного мистецтва як гончарство та кахлярство, а Полтавщину характеризує як «Землю, що багата глинами та гончарями, слава про яких линула далеко поза межами країни» [1, с. 281].
     Вичерпну характеристику покладів глиняних родовищ Полтавщини подав у 1918 році Лисін Б. у дослідженні «Глини і глиняна промисловість України», де він висловлює та обґрунтовує думку про те, що «Україна належить до числа знаних керамічних держав» [5, с. 7]. Визначне місце у розвитку кахлярства Лисін відводить Полтавщині, де багатющі поклади гончарних глин зосереджувалися у таких повітах, як: Зіньківський, Миргородський, Лохвицький, Роменський, Лубенський, Кобеляцький. Саме у Зіньківському повіті (с. Лазьки) були віднайдені пічні комплекси із розписами відомого на ті часи кахляра Пилипа Явдака.
Серед інших повітів Полтавщини, де розквітало виробництво полив’яних кахель, Зіньківський повіт виділяє ще один відомий український дослідник Павло Шафонський. У своїй поважній і цінній фактичним матеріалом праці «Черниговского наместничества топографические описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России» ( К.,1851р.) вчений зафіксував наявність гончарів у «…Зінькові … ще за часів Вишневеччини (перша половина ХYІІ cтоліття)» [8, с. 483].
Про існування на Зіньківщині десяти гончарних заводів наводить статистичні дані Павло Бодянський у «Памятной книжке Полтавской губернии за 1865 г., изданной Полтавским губернським комитетом, составленой членом-секретарем комитета Павлом Бодянским». Зокрема, вчений констатує той факт, що у Зінькові Полтавської губернії на той час існувало 10 гончарних заводів [2, с. 125].
DSC02491.JPG
     Неоціненний внесок у вивчення питань розвитку кахлярства на Полтавщині зробив також відомий вчений, етнограф Іван Зарецький, який у 1891-1993 роках здійснив комплексне дослідження гончарного та кахлярського промислу Полтавщини. За його спостереженнями, полив’яні кахлі виготовлялися в одному поселенні губернії – у селі Лазьки Зіньківського повіту. Зарецький відзначив, що у цьому селі працювали, в основному, майстри, які виготовляли гончарний посуд: миски, горщики, глечики, тощо. Тільки один із майстрів-мисочників виготовляв на замовлення полив’яні кахлі.Тут же вчений підкреслює, що «…найкращий орнамент, що трапився на теперішніх кахлях …. в Лазьках – полив’яні кахлі розмальовані як миски» [3, с.88]. Саме про лазьківського гончаря-кахляра Пилипа Явдака пише Зарецький: «Один із мисочників робить полив’яні і сиві кахлі, це єдиний гончар на весь Зіньківський повіт, котрий вміє робити синій посуд «окуром»» [3, с. 98]. Автор дослідження робить припущення, що цієї технології майстер навчався у котельвецьких гончарів [3, с.71]. Тож це говорить про те, що не випадково кахляні печі із села Лазьки потрапляли до Котельви. Ці два населені пункти, розташовані недалеко один від одного на межі Полтавського і Харківського повітів, підтримували на той час жваві економічні зв’язки. Це проявлялось у тому, що гончарі із Котельви їздили у село Лазьки по глину (там було два глиняні родовища), а майстри із села Лазьки розглядали Котельву як місце збуту своєї готової гончарної продукції. Так доказом цього є і те, що кахляна піч (1884 року), яка зберігається у запасниках НМНАПУ, була знайдена музейним науковцем Олексієм Долею у смт. Котельва, а походить і виготовлена Пилипом Явдаком у селі Лазьки.  
     Під час експедицій на Полтавщину у 1893 та 1903 року Зарецький сфотографував кахляні пічні комплекси Пилипа Явдака, фотонегативи з них зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї. Про те, що саме Зарецький фотографував ці печі свідчать його авторські штемпелі на негативах. Завдяки тому, що Пилип Явдак завжди вказував рік виготовлення печі, а іноді число і місяць, відомо п’ять кахляних пічних комплексів його роботи: «1882 Года», «1885 Года»,   «1891 Года», «1887 Года, августа, 5 числа» та – «сентября 19 дня» (рік невідомий) [7, с. 407].
     Завдяки неоціненним за своїм значенням фотовідбиткам, що залишив нащадкам Іван Зарецький, ми маємо уяву про те, наскільки довершеними у проявах своєї майстерності були тодішні кахлярі. Піч, викладена такими кахлями, була не тільки окрасою інтер’єру, а крім свого утилітарного призначення, ще й вражала своєю довершеністю, проявом багатющої фантазії майстра у розписах кахель, підкреслювала соціальний статус власника такої оселі.
Питанням дослідження розвитку кахлярства на Україні та, зокрема, на Полтавщині приділяли і приділяють величезну увагу сучасні дослідники цієї галузі народної творчості: Лащук Ю., Пошивайло О., Колупаєва А..
Фактичний матеріал фондової збірки полив`яних кахель НМНАПУ використовували у своїх роботах такі науковці як Агнія Колупаєва («Українські кахлі XIX – початку XX століть») у 2006 році та Галина Івашків («Декор української народної кераміки XVI - першої половини XX століть») у 2007 році.
     Агнія Колупаєва вперше опублікувала фото цих кахель, зробивши підпис, що це кахлі Пилипа Явдака, виготовлені у селі Лазьки Полтавської області, а знайдені в смт Котельва. Що це робота саме Пилипа Явдака не виникає сумніву у дослідниці [6, с. 357-358]. Авторство кахляра із села Лазьки підтверджується стилем розпису кахель, кольорами оздоблення, манерою архітектурного виконання печі (напівсферичні колонки, карнизи розташовані поміж колонками, видовжені ніші з датуванням і т. ін.). Саме у архітектоніці та розписах кахляних пічних комплексів проявляється своєрідне художнє бачення майстра, що їх створив. Кахляні пічні комплекси Пилипа Явдака вражають своєю монументальністю, багатством фантазії майстра в оздобленні кахель, гармонійним поєднанням утилітарного та мистецького аспектів.
     Галина Івашків подала ілюстрацію кахлі Пилипа Явдака із фондової колекції НМНАПУ, підтвердивши його авторство у своїй книзі «Декор української народної кераміки XVI - першої половини XXстоліть» видання 2007 року [4, с. 333, іл.2].
DSC02494.JPG
     Ретельні дослідження у галузі розвитку кахлярських промислів Полтавщини провів відомий сучасний вчений Олесь Пошивайло. Посилаючись на наукові праці таких відомих дослідників, як Зарецький І., Арандеренко Н., Шафонський П., Бодянський П. та інших, Пошивайло робить свій вагомий внесок у вивчення цього питання. Всі свої висновки по дослідженню розвитку кахлярства на Полтавщині Пошивайло   підкріплює польовими матеріалами, отриманими ним у численних експедиціях. Так, він бере участь у науковій етнографічній експедиції, яку спорядив у 1986 році на Полтавщину журнал «Пам’ятки України». Саме під час цієї експедиції, обстежуючи село Лазьки Зіньківського району, досліднику пощастило віднайти кахляний пічний комплекс, розписи якого аналогічні тим, що були на сфотографованих Іваном Зарецьким кахлях у 1891-1893 роках. Матеріали про результати проведеного обстеження він подає у «Розвідках з історії Лівобережного гончарства» опублікованих 1993 році у науковому щорічнику «Українське гончарство». За підрахунками Пошивайла Пилип Явдак у рік продавав не більше ніж 1-3 кахляних печей [7, с. 407].
     Знайдена піч була у господі   жительки села Лазьки Бузан Уляни, датована ця цінна знахідка 1885 роком. Тобто кахляних коминів (1885 року) роботи Пилипа Явдака зафіксованих у літературі – два. Зібрані під час експедиції польові матеріали надали можливість визначити автора розпису полив’яних кахель із села Лазьки Полтавської області, а саме – Пилипа Явдака. Дослідник підтверджує свої припущення про авторство розписів кахель свідченнями старожилів села Лазьки, та уміло порівнюючи ці свідчення із тими фотонегативами п’яти пічних комплексів Пилипа Явдака, які зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї, впевнено підтверджує, що саме Пилипу Явдаку належали розписи цих п’яти пічних комплексів, а також комплекс 1885р., який знайшов він сам [7, с.406-407]. Кахляний комплекс 1885 року, який описує у «Розвідках з історії Лівобережного гончарства» Пошивайло, можна вважати шостим у серії відомих раніше робіт майстра-кахляра.
     Науковці Національного музею народної архітектури та побуту України присвятили свої знання та досвід комплектуванню багатющої колекції кахляних виробів цього регіону. Започаткували процес формування збірки витворів кахлярського мистецтва такі етнографи науково-дослідного відділу «Полтавщина та Слобожанщина»: Щербань С., Зяблюк Н., Лук'янчук Б., Доля О., Гайова Є.. У поле обстежень музейних дослідників були включені такі відомі осередки кахлярства Полтавщини: села Лазьки та смт Котельва Зіньківського району. Саме у цих населених пунктах Полтавщини було зафіксовано виробництво полив’яних кахель ще із ХІХ століття. Про це свідчать польові матеріали та фотонегативи відомого наукового дослідника, етнографа Івана Зарецького.
У 1996 році науковому співробітнику Національного музею народної архітектури та побуту України Олексію Долі поталанило знайти та перевезти до музею ще один комплекс полив’яних кахель, датований 1884 роком – тобто це вже сьомий витвір кахляного мистецтва Пилипа Явдака, який доповнює серію відомих робіт майстра.
     Заслужений працівник культури України, Олексій Доля, який зростав у столичному музеї під відкритим небом як відомий науковий дослідник, етнограф, невтомний ентузіаст та сподвижник на культурно-просвітницькій ниві, брав активну участь у численних науково-дослідних експедиціях, збагативши загальну фондову збірку НМНАПУ прискіпливо відібраними цінними раритетами народної культури. Серед цих раритетів почесне місце займає віднайдений Олексієм Долею пічний комплекс знаного полтавського кахляра Пилипа Явдака. Знахідка цінна тим, що до НМНАПУ надійшла кахляна піч Пилипа Явдака, яка ніде ще не була описана у літературі. Не попала вона і у поле досліджень Івана Зарецького, який обстежував цю місцевість у 1891-1893 роках, хоча датована знайдена Олексієм Долею піч 1884 роком.
     Кахлі, що надійшли до НМНАПУ у 1996 році, безумовно, належать до витворів Пилипа Явдака. Це видно навіть із візуального співставлення надрукованих Олесем Пошивайлом фотонегативів із архівів Полтавського краєзнавчого музею та тих кахлів, які зберігаються у запасниках столичного скансену [7,с.400-408]. Кахлі, що привіз до музею у 1996 році Олексій Доля, виготовлені із глини світло-рожевого кольору, саме такими глиняними покладами відрізнялась Зіньківщина від інших глиняних родовищ Полтавщини. Не викликає сумніву і те, що розпис музейних кахель належить руці майстра саме із села Лазьки. Усі кахлі оздоблені розписом у вигляді квіткового орнаменту покритим поливою – виткі стебла з гілочками, листочками, букетиками квіточок та стилізованих яблучок. Кольори розпису теж характерні для робіт Явдака – вохристий, зелений, чорний, коричневий, а тло розпису світло-жовте. На деяких кахлях, по периметру, розміщено орнамент, утворений із світло-коричневих кілець з’єднаних між собою. Одна із кахель музейної колекції датована 1884 роком, це рік виготовлення пічного комплексу. Датована 1884 роком кахля розміщена у центральній ніші, продовженням цієї композиції є інша кахля на якій зображено двох птахів обернених один до одного, між ними стебло з квітами та листочками як один із численних мотивів «дерева життя». Виткі гірлянди у розписах Пилипа Явдака, утворені різними варіаціями «хмелевих кривульок», «гусячих лапок», гнучких стебел із листя. По центру поля розміщені букетики «фіалок» або «яблучок». Все це буяє у загальному ансамблі розпису печі, але жоден розпис у кахляному пічному комплексі Пилипа Явдака не повторюється шаблонно. Майстер проявляє свою віртуозність та фантазію у композиції розпису, подаючи кожен раз різні варіації тих чи інших зображень. Частково кераміст переносить на кахлі елементи «мискового» розпису, але вміло використавши у розписах ці елементи, добавляє нові, не виходячи за межі місцевих гончарних традицій.
DSC02471.JPG
     Враховуючи приведені факти щодо ідентифікації кахляного комплексу 1884 року, можна впевнено відзначити, що саме Пилип Явдак є автором сьомого кахляного пічного комплексу 1884 року виготовлення. Про це свідчать техніка виконання; кольорова гама вживаних фарб для розпису, композиція малюнку. Кахлі, що зберігаються у фондах НМНАПУ теж розписані рослинним орнаментом у вигляді гнучких гірлянд з квітів та листя, букетиків із квітів, інколи в таких букетиках замість квітки у центрі намальовано стилізоване яблуко. Тло кахлів теж світлого кольору, а карнизні та фризові кахлі оздоблені гнучкою гілочкою з листям темно-коричневого кольору.
     Пічні кахлі 1884 року з розписами Пилипа Явдака були придбані для музею у мешканки смт Котельва Деримаренко Тетяни Василівни. Потрібно відзначити, що збереглись у хорошому стані не всі кахлі, значна частина їх дійшла до сьогоднішніх днів зі значними втратами полива та розпису. Декілька кахель зовсім не мають розпису, але й вони перевезені до музею з тим, щоби їх можна було використати у процесі відновлення цієї печі в інтер’єрі хати. Усі кахлі були дбайливо відмиті від бруду та кіптяви науковцем Олексієм Долею та працівниками відділу фондів, а музейний реставратор Валентина Войнова провела реставраційні роботи по закріпленню полива та фарбового шару. У такому стані кахлі можуть і надалі зберігатися у запасниках музею з метою їх подальшої реставрації, а саме відновлення втрачених розписів за аналогами тих кахель, що є у колекції із мінімальною втратою малюнку.
     Піч, перевезена до НМНАП, теж складається із колонок та ніш з напівсферичним завершенням та поєднанням багатоступінчатого вертикального та горизонтального членування печі. Кахлі для ніш Пилип Явдак прикрашав «деревом життя» та двома птахами на гілках. Композиція з «деревом життя» у нішах повторювалась по висоті ніші декілька разів. Характерним у оздобленні пічних комплексів Пилипа Явдака було датування кахель центральної ніші, як це ми бачимо і на кахляній печі 1884 року, що зберігається у запасниках НМНАПУ.
     Розписи полив’яних кахель, що є у колекції НМНАПУ, ідентичні тим, які подає у своїй роботі «Розвідки з історії Лівобережного гончарства» Олександр Пошивайло. Це комплекс, виготовлений Пилипом Явдаком у 1885 році. Тобто піч, що зберігається у фондах нашого музею (1884 р.) передувала тій, що ілюструє, як роботу Пилипа Явдака Олесь Пошивайло. Ідентичний розпис мають і кахлі на кахляному комені цього ж майстра, виготовленому ним у 1891 році. Фотонегатив з цього комина зроблений Іваном Зарецьким дає уявлення про пічний комплекс та його розташування у інтер’єрі хати [7, с.407,408]. Така піч була окрасою оселі заможного селянина, що видно із оздоблення розмальованих дверей, одвірок, сволоків та по умеблюванню хати. Нажаль, наприкінці ХІХ століття, полив’яні кахлі поступово витісняються з селянської оселі новітнім підходом до оздоблення інтер’єру. Їх почали замазувати глиною та забілювати крейдою, інколи залишали лише бокові колонки та центральну нішу (з «деревом життя» та датою). Збереженою залишалась лише загальна архітектура печі з колонами, нішами, із забіленими уступами та карнизами. Не оминула ця участь і піч 1884 року, привезену із Котельви Олексієм Долею. Більшість із них мають значні ушкодження: відбиті або розбиті на декілька шматків. Напівсферичні кахляні колонки, що були розташовані у центральній частині комину, та мовби підтримували і видовжували архітектурний ансамбль печі збереглись не в кращому стані і не у повному обсязі. Але, на щастя, цілими надійшли до музейної колекції сферичні кахлі центральних ніш печі із датуванням. Виходячи із того, що у колекції полив’яних кахель НМНАПУ нараховується 289 одиниць збереження, пічний комплекс 1884 року дійшов до наших днів майже у повному обсязі і може бути відновленим у майбутньому інтер’єрі хати Полтавського регіону після реставраційних робіт. Під час експедиції, яку здійснив Доля 1996 року, у Котельві було віднайдено ще й архітектурний експонат – рублена мальована хата, яку не вдалося встановити у нашому музеї, поки що вона знаходиться у заскладованому стані, а розкішний кахляний пічний комплекс Пилипа Явдака, вірогідніше копії із цих кахель, прикрасили б таку хату із «митими» стінами та розмальованими сволоками, одвірками, стелею.
DSC02412 (2).JPG
     Аналізуючи проведену науковцями НМНАПУ експедиційну і дослідницьку роботу у вивченні питань розвитку кахлярства на Полтавщині та переглянувши увесь фактичний матеріал музейної колекції полив’яних полтавських кахель, можна зробити висновок, що зібрана колекція чи не одна із значимих серед фондових зібрань інших музеїв України. Національний музей народної архітектури та побуту України має у своїх запасниках не один чи два примірника кахель знаного полтавського кахляра Пилипа Явдака, а володіє майже повним пічним комплексом цього майстра. Скансен зберігає у своїх запасниках безцінну колекцію з унікальними кахляними виробами Пилипа Явдака (датованими 1884 роком), а такий безперечний факт врази підвищує цінність та значимість загальної музейної збірки. Значимість цієї колекції не викликає сумніву у сучасних дослідників, які вже частково висвітлювали її обсяги у своїх роботах і будуть надалі опрацьовувати величезний фактичний та інформативний матеріал, накопичений у запасниках Національного музею народної архітектури та побуту України. Висвітлення обсягів колекції кахель Полтавщини та вивчення музейної збірки НМНАПУ являє собою безсумнівний інтерес для подальшого наукового дослідження цієї галузі народного мистецтва, а введення у науковий обіг обсягів фактажу колекції полтавських кахель НМНАПУ та вивчення музейної збірки розкриває необмежений простір для подальшого наукового дослідження цієї галузі народного мистецтва.
     Процес формування фондової збірки полив’яних кахель Полтавщини триватиме і надалі. Музейна колекція привертає і привертатиме до себе велику увагу сучасних дослідників та науковців, що вивчають багатющу художню спадщину української народної кераміки, зокрема кахлярства.
     Неперевершені зразки робіт полтавського кахляра Пилипа Явдака можуть і на сьогоднішній день слугувати як приклад у оздобленні інтер’єрів хат сучасним архітекторам та художникам-дизайнерам. Викладена за зразками кахель Пилипа Явдака піч буде окрасою сучасного інтер’єру сільського житла, що говорить про тісний зв'язок минулого мистецтва із сьогоденням, а зміцнювати та розвивати цей зв'язок і є одним із завдань музейників України. Своєю невпинною діяльністю у царині збагачення національних культурних надбань, Національний музей народної архітектури та побуту України сприяє збереженню та примноженню старих традицій гончарства та кахлярства, а доказом цьому є багатюща колекція кахляних виробів, що зберігається у його запасниках.
     Традиційні кахляні та гончарні вироби Полтавщини із музейної збірки НМНАПУ – були і залишаються джерелом творчої ініціативи для сучасних науковців, художників, архітекторів, народних майстрів і всіх, хто небайдужий до примноження та збереження культурної спадщини українського народу.

                                      Джерела та література:
1.   Арандаренко Н. Записки Полтавской губернии. – Полтава, 1849. - ч. ІІ.− С. 281.
2. Бодянський П. Памятная книжка Полтавской губернии за 1865 год, изданная Полтавским губернським статистическим комитетеом, составленная членом-секретарем комитета Павлом Бодянским. – Полтава, 1865. − С. 125.
3. Зарецкий И. Гончарний промысел в Полтавской губернии. – Полтава, 1894. − С. 71,88,98.
4. Івашків Г. Декор української народної кераміки ХVІ – першої половини ХХ століть. − Львів. 2007. – С. 333, іл. 2.          
5. Лисін Б. Глини і глиняна промисловість на Україні. – К, 1918. − С.7.
6. Колупаєва А. Українські кахлі ХІУ – початку ХХ століть. – Львів, 2006. − С.357,358.
7. Пошивайло О. Розвідки історії Лівобережного гончарства. // Українське гончарство. Національний культурологічний щорічник. Науковий збірник за минулі літа. – Київ-Опішне, 1993. − С. 400-408.
8. Шафонський А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России. − К., 1851. − С. 483.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 

 

 

Коментарів: 0
Залиште свій коментар