Це поширена в минулому реміснича будівля для обробки металу способом гарячого кування, у якій працювали сільські ковалі. Її будівельники та замовник невідомі, останнім власником був Іван Марчук.
   Кузня – це однокамерна зрубна кліть, що має невеликий піддашок на кронштейнах перед дверима. Зруб та підвалини будівлі соснові, покладені на чотири дубові стояни. Фасад немащений.
   Дах чотирисхилий, на кроквах, критий колотими дошками, укладеними у два шари. На одній із бокових стін у двох вінцях прорізане волокове вікно з ґратами, яке зсередини засувається дошкою. Підлога – глинобитна долівка.
   Інтер’єр кузні завжди був досить простим, утилітарним, але наповненим обладнанням і традиційними інструментами, необхідними для роботи ковалів. У глибині кузні – горн, міх із ручним приводом, молоти, тиски, діжка з водою для гартування заліза. Перед дверима розміщене ковадло. Робота завжди відбувалася при відчинених дверях, адже для того, щоб болотяна руда перетворилася на залізну масу, температура в горні повинна бути 700–800º С. У народі казали: «Коли на дворі льодок, тоді ковалеві медок». Дим у приміщенні кузні піднімався доверху, під дах, і виходив у спеціальні отвори біля гребеня.
   До початку ХХІ століття в кузні постійно працювали ковалі, виготовляли різноманітні господарські та ужиткові речі.
   Нині тут, окрім ковальських знарядь праці, розміщена виставка кованих виробів Полісся: плуги, серпи, металеві пута для коней, коси, сокири, долота, підкови, цвяхи тощо.