Фотовиставка "Бог Предвічний народився!"

Різдво – найбільш шановане українцями свято християнського богослужебного року. В ритуалі його відзначення тісно переплетені церковно-обрядові і народні традиції.

З цим найбільш очікуваним українцями святом пов’язано чимало звичаїв, ритуалів і символівІ хоча загальний обряд святкування Різдва в цілому однаковий майже для всієї території України, однак існують певні регіональні відмінності.



Різдвяна виставка «Бог Предвічний народився» це ознайомлення широкого загалу з українською різдвяною звичаєвістю та атрибутикою у її локальній етнорегіональній та загальноукраїнській визначеності. На світлинах представлено різдвяну атрибутику Галичини відтворену за автентичними зразками львівським етнографом і художником Володимиром Шагалою (1919-2001р.р). Це різдвяні шопки, вертепи, розмаїття колядницьких «звізд», зірок, солом’яних «павуків», «їжаків», «гарбузиків». З ними ходили колядувати селом на Різдво, ними прикрашали оселі до свята.




Шопка рухома. 110х70 см. 70-і р. ХХ ст. Львівщина.

«Шопка» – це будиночок, зроблений з патичків і обклеєний кольоровим папером, в якому на мальованій сцені розміщені вирізані з картону фігурки-персонажі Віфлиємського різдвяного дійства – Божа Матір, немовля Ісус, Йосип, пастирі, царі. На виставці також представлено невеликі шопки, з якими колядували дітки 7-10 років. Їх ще називають настільними. Вертеп подібний формою до шопок, але на «сцену» виставлялась більша кількість персонажів – до 20 фігурок.

Вертеп (ляльковий) 1991 р. Львівщина.

Зірки та «звізди» виготовлялися з паперу і кріпилися на дерев'яних каркасах, оздоблювалися декоративним малюванням та паперовими кутасами. Передня частина у зірки називалася «небо», вона прикрашалася паперовими різнобарвними зображеннями зірок, місяця та ангелів. Колядницькі зірки мали всередині валок, на який кріпилися по дві свічки – їх запалювали під вечір. З зірками і «звіздами» великих розмірів ходили на коляду старші хлопці і дорослі чоловіки.

На покуті під іконами дідух, прикрашений сухими квітами і перев’язаний стрічками, біля нього – кутя, узвар і книші – «Божа їжа».

Стіл святково прибраний скатертями і килимами. На ньому 12 страв-дарів городу і поля за рік. Під скатеркою по чотирьох кутах столу видніються головки часнику, під столом на сіні серп, сокира, коса – щоб від лихого охороняли і в господарстві добре велося у наступному році. Господар віншує родину щастям-здоров’ям, а господиня виглядає у темне зимове вікно: «Чи засяяла Божа зоря?», щоб сповістити родині, що Свят-вечір настав. 

До вашої уваги святково вбрані манекени, що представляють дівочі та молодечі колядничі гурти з Полтавщини та Гуцульщини. 

На Полтавщині на другий день Різдва по обіді ходили колядувати дівчата – вони колядували лише своїм товаришкам і дітям. Дівоча ватага до хати не заходила, колядувала під вікнами. Колядували й парубки, а на Гуцульщині й ґазди, які аж до самого ранку зазвичай ходили по всьому селу, не минаючи жодної хати. Тут і «Береза» – провідник і розпорядник усієї коляди, і «виборець» – скарбник, і «кінь» – міхоноша, і «звіздар», і «дзвонарі» з «трембітарями», що оповіщають село: «Коляда іде!»... 

На Різдво, і особливо, на Щедрий вечір, ходили «перебранці-машкарники», хлопці і дівчата водили Маланку з «козою» та щедрували.

Водіння кози – символу врожаю і добробуту – одна з найдавніших різдвяних містерій, що відбувалася у щедрий вечір. Роль кози, як правило, виконували малі хлопці, одягнуті у вивернутий кожух з прилаштованими рогами, у руках вони тримали вирізану з дерева і оббиту козячою шкірою маску кози. 

«Гойса, гойса, кобилойка наша,
У нашої кобилойкизолотіїіпідківоньки,
солом'яна вузда. Кобилойку осідлав,
В нашу хату прискакав, щоби вас повіншувати,
Щастя й долі побажати…Як вороги-супостати
Схочуть нас повоювати, шаблю в руки й на війноньку:
Гей, вйо, сива кобилоко! А як з войни повернуся,
Треба буде – оженюся. Буду жінку в хаті мати,
Кобилойку шанувати. Гойса, гойса…»

На відкритті різдвяної виставки виступив фольклорний колектив «Промінь» із с. Бобрик Київської області (Керівник - Валентина Нежива)