Й мелодійнії цимбали струни серця й душу рвуть…

Весна… Все навколо оновлюється, оживає, змінюється. Та незмінною ось уже 30 років залишається фігура музиканта-цимбаліста Мирослава, що грає біля Шевченківської хати на території Національного музею народної архітектури та побуту України.

Хто ж він, чия гра зачаровує і дітей, і дорослих? Народився Мирослав у 1951 році на Івано-Франківщині, у селі Видинів, у родині музик. Після закінчення десятилітки у 1968 році вступив до Івано-Франківського музичного училища, служив у танкових військах. У 1986 році закінчив Львівську консерваторію. Віртуозно грає на цимбалах, баяні та фортепіано. Мав сім’ю, двох синів. Та після трагедії зі старшим сином та розлучення з дружиною – назавжди залишив рідне село і приїхав до Києва. Все, що взяв із собою – цимбали, трохи одягу та документи.

Згодом, на невеличкому клаптику землі, який йому дали у тимчасове користування жителі с. Пирогів, збудував невеличку хатку-мазанку, де й живе до сього дня.

Маючи золоті руки, ось вже багато років Мирослав лагодить тини, призьби, хати на експозиції Середня Наддніпрянщина.

Місцеві подейкують, що Мирослав – людина непроста. Навіть називають його мольфаром за вміння іноді читати думки. А вже як любить дітей! Не лише тішить їх грою, а й щороку будує зі снігу велетенські фортеці для діточок. 

Сам живе дуже скромно, аскетично. З того, що заробить грою на цимбалах, мало що собі залишає, все для сина та його діточок старається. Бо й сам мав чудове дитинство. Дід Мирослава грав на сопілці, вчив онука танцювати "Аркан" та співати народних пісень. Батько, цимбаліст і весільний музика, передав Мирославу в спадок унікальне мистецтво й свої давні цимбали угорської фірми Йожефа Шунди.

А ось маму свою Мирослав любить понад усе на світі. І хоча її вже давно нема – щодня згадує і просить поради.

В репертуарі Мирослава Даниловича, окрім української народної музики та пісень – класичні твори, гуцульські коломийки, гірські молитви, молдавські і угорські пісні і танці, а також пісні німецькою, японською, грузинською та іншими мовами. Концертує музикант в Україні та за її межами, даруючи своє мистецтво молоді й дітям.

Відвідувачі музею, вражені грою пана Мирослава, нерідко присвячують йому вірші, ось один з них:

                                                  (Одарич з Тавриди)

Многії та благії тобі літа, Мирославе!

Авторка: Марина Ключинська.