"Loading..."

Авторська збірка кераміки Василя Стрипка в колеції НМНАП України

   Статтю присвячено ознайомленню із життям та творчим доробком сім’ї Стрипків на прикладі зразків робіт, які зберігаються у фондовій збірці Національного музею народної архітектури та побуту України. Проведено роботу з каталогізації колекції та дослідження наслідування сімейних традицій у техніці малювання.
   Ключові слова: косівська мальована кераміка, нематеріальна спадщина, фондова колекція, каталогізація.

   Кераміка Гуцульщини давно привертає увагу поціновувачів народного мистецтва. Відомими центрами гончарства на Прикарпатті були Косів, Пістинь, Коломия, Кути, Галич, Снятин. Розвитку цього виду народного мистецтва сприяла наявність багатих покладів пластичних гончарних глин, а також потреба у виготовленні посуду для щоденного вжитку. Вироби кожного району гончарного промислу набували особливостей, які залежали від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій. Найбільшим центром керамічного виробництва на Гуцульщині, де мистецтво гончарства переходило як спадщина й передавалося від покоління до покоління, розвивалося природно, зберігаючи традицію і стиль, є
місто Косів. Завдяки своїй образній мові, трактуванні форм виробів, декоруванні, притаманному лише цьому регіону, косівська кераміка відбиває душу Гуцульщини та її етносу.
   Актуальними залишаються такі питання збереження та дослідження косівської мальованої кераміки, як‑от: відновлення давньої технології місцевого керамічного промислу, дослідження місцевих глин та пошук екологічно чистих полив, розширення асортименту керамічних виробів для вжитку, збереження колористики.
   Метою цієї статті є каталогізація та дослідження збірки авторської косівської кераміки Василя Стрипка, яка зберігається у фондовій колекції Національного музею народної архітектури та побуту України.
   Школа косівської кераміки виникла й розвинулася в середині XIX ст. завдяки майстрам Олександру Бахматюку, родині Баранюків – Петру, Михайлові, Йосипу, а також Гнатові Кощуку, Михайлу Білецькому та ін. [11].
   У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. керамічне виробництво міста Косів унаслідок економічних і соціально‑політичних умов зазнало помітного спаду (особливо в роки Другої світової війни), а в деяких центрах зовсім перестало існувати.
   У середині ХХ ст. завдяки турботі майстрів‑ентузіастів Михайла Волощука й Михайла Рощиб’юка про розвиток народних художніх промислів, а також зусиллям родинних династій Тим’яків, Совіздранюків, Цвіликів у місті Косів відбулися процеси відродження й становлення гончарного промислу. У 1957 р. в місті Косів подружжя Рощиб’юків організувало керамічний цех при артілі ім. Т. Шевченка. У 1967 р. артіль було реорганізовано у виробничо‑художнє об’єднання «Гуцульщина».
   Пошуками нових форм, а також новими засобами орнаментики позначене мистецтво косівських майстрів кінця 70-х – початку 80-х рр. ХХ ст. У ряди косівських народних гончарів стали вливатися випускники Косівського технікуму народних художній промислів ім. В. Касіяна (тепер інститут): Оксана Бейсюк, Валентина Джуранюк, Євгенія та Ярослав Зарицькі, Людмила та Ярослав Прокопики, Василь Стрипко, Микола та Лідія Ткач, Олександра та Василь Швець.
   У наші дні традиції косівського гончарства продовжує багато самобутніх майстрів, серед яких – Оксана Вербівська‑Кабин, Марія Гринюк, Микола Данчук, Сергій Дутка, Мирослава Заграй, Ірина Козак, Іванна Козак‑Ділета, Марія Корнелюк‑Гривінська, Любомир Макар, Роман Павлюк, Тетяна і Володимир Петрів, Ігор Радиш, Ірина Серьогіна, Віталій Слижук, Василь Стрипко, Михайло Сусак, Галина і Михайло Трушик, Людмила Ухман, Орест і Микола Чорні, Уляна Шкром’юк, Роман, Людмила та Уляна Якібчуки та інші.
   Наприклад, Якібчуки, Троці, Трушики виготовляють традиційну косівську кераміку, Юрій та Максим Стрипко, Василь та Радислав Швеці, Роман Міцкан експериментують із формами, декором, фарбами. Їхні вироби знаходяться в багатьох музеях України та зарубіжжя, експонуються на різних виставках. Багато із цих майстрів мають власні приватні майстерні [8, 9].
   Поміж майстрами виникає конкуренція. Цей фактор надає більшого оптимізму: буде вдосконалюватись технологія, формотворення та унікальність творчого авторського підходу в місцевому керамічному виробництві. Адже «чим більше майстрів зосереджено в одному місці, тим більш конкурентоздатний той чи інший вид народного мистецтва в тому чи іншому осередку, тим і традиції цього мистецтва міцніші й життєздатні» [3].
   Одночасно з практичними вишукуваннями нових технік майстри досліджують історію розвитку косівської мальованої кераміки, популяризують її у своїх дослідницьких працях, досліджують методи виготовлення фарб, техніки випалу та нанесення фарб та поливи. Так, цікавими є роботи Оксани Вербівської‑Кабин, Марії Гринюк, Ірини Козак, Іванни Козак‑Ділети, Уляни Шкром’юк.
   Асортимент виробів косівської кераміки був представлений насамперед ужитковими виробами, а саме: мисками, макітрами, горшками, дзбанками, горнятами, зрідка іграшками (свищиками, кониками, курочками, зозульками).
   Окрім звичайних для всієї України посудних форм, на Прикарпатті виготовляли посудини для вина – дископодібні плесканці, дзбанки для рідини, вузькогорлі баньки для олії, кільцеподібні колачі. Особливою, властивою лише Прикарпаттю, керамічною формою є великі свічники для однієї свічки, так звані поставники, які прихожани дарували церкві.
   Виготовляли також кахлі, на прямокутному просторі яких майстри відображали навколишні події – працю селянина, розваги й свята, панський виїзд, вершників, музик і танцюристів, сцени полювання та різних тварин (олень, лев, ведмідь, півень, риби тощо). У такий спосіб створювалися своєрідні хроніки місцевого життя [1].
   Одним із найталановитіших майстрів творчої спільноти косівських майстрів є Василь Стрипко. Це надзвичайно обдарована людина, самоук, заслужений майстер народної творчості України, який продовжує творити не покладаючи рук. Без цієї особистості важко уявити керамічне мистецтво Гуцульщини.
   Василь Стрипко є окрасою й гордістю Косівського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України та престижної творчої регіональної організації Національної спілки художників України. За вагомі досягнення в розвитку культури і мистецтва, за збереження історико‑культурної спадщини українського народу у 2007 році Указом Президента України Василеві Стрипкові було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». У 2009 році йому надано довічну Президентську стипендію.
   Василь Юрійович Стрипко народився 9 січня 1938 року в селі Келихів Снятинського району, що на мальовничій Заболотівщині – щедрім краю широких, спокійних краєвидів і таких самих спокійних, повільних річок і потоків. Тяжіння до краси, можливо й не цілком усвідомлене, проявилося в майстра ще замолоду.
   Дитинство Василя Стрипка пройшло в рідному селі Келихові. У юнацькі роки доля його привела до міста Косова, і після закінчення школи він вступив у Косівське художнє училище (відділ художньої обробки дерева). Закінчивши тільки три курси, пішов служити в армію. Відслуживши, Василь Стрипко відчув у собі потяг до малювання і прийшов у керамічний цех виробничо‑художнього об’єднання «Гуцульщина», у якому працював із 1963 до 1976 року. Майстром‑керівником цеху в той час був відомий організатор відродження народної кераміки Микола Будз, якого незабаром запросили на таку саму посаду в Косівські виробничо-художні майстерні Художнього фонду України. Він привів із собою декілька своїх працівників, серед яких був і Василь Стрипко.
   У художніх майстернях панувала творча, навіть дещо богемна атмосфера. Саме тут під керівництвом ще одного відомого кераміста Михайла Рощиб’юка на повну силу розвинувся талант Василя Стрипка. За період навчання допитливий і старанний учень опанував таємниці формування виробів на гончарному крузі, ліпки, пізнав премудрості різних технік розпису. Як одного з кращих учнів його прийняли на фабрику майстром‑керамістом. Він опановував секрети формотворення та декорування виробів, як художник-керамік вдосконалював майстерність. Ретельно виконуючи виробничі плани, знаходив вільний час на творчість.
   Уже в 1964 році він вперше подав свою роботу на виставку в Києві, присвячену 150-й річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, а перша персональна виставка відбулася в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини. Далі були успішні художні виставки в Москві, Лейпцігу, Празі, Румунії, Монреалі (Канада). З незмінним успіхом проводилися персональні виставки своєрідного митця у Косові, Коломиї, Ужгороді, Хусті. Потім були виставки в багатьох містах Союзу, в Канаді, Чехословаччині, Югославії, Румунії, Німеччині та ін.
  У 1971 році за участь в українських та міжнародних художніх виставках його прийняли до Спілки художників України. Уже в 1972 році Василь Стрипко став членом Спілки художників Радянського Союзу.
   1987 року в Хустському краєзнавчому музеї демонструвалася персональна виставка творчих робіт Василя Стрипка, про яку схвально відгукнулися мистецтвознавці, фахівці та шанувальники керамічного мистецтва. Нині кращі творчі роботи митця прикрашають експозиції найбільших музеїв України. Чимало його творчих композицій знаходяться у приватних колекціях близького й далекого зарубіжжя. Невеличку колекцію творів Василя Юрійовича має і Національний музей народної архітектури та побуту України [4]; [8]; [10].
   У Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини митець демонстрував свої персональні виставки у 1982 та 1998 роках. На виставці з нагоди його 60-річного ювілею було представлено майже 270 творів. Ювілейна виставка продемонструвала, що Василь Стрипко багатогранний у творчості. Він однаково потужний як творець тематично‑жанрової скульптури, у якій відображає побут, творчість і дозвілля горян‑гуцулів, так і виробів ужиткового призначення. Талановитий керамік віртуозно ліпить і оздоблює дитячі іграшки, натхненно відображає у глині образи з народних казок, легенд, переказів.
   За досягнення в розвитку традиційних ремесел у 2002 році він став членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
   Рукотворні вироби Василя Стрипка – це справжнє мистецтво, яке дарує глядачеві радість й естетичну насолоду. Він створив новітню класику сучасного глиняного ремесла, неповторну симфонію в кераміці.
   Незабутньою подією в житті митця стала звітна персональна виставка творчих робіт у столичній виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва України в березні 2006 року. Цю виставку Василя Стрипка у Києві відвідав Президент України. Як цінну пам’ятну реліквію Василь Стрипко шанобливо зберігає Диплом Великої ради НСМНМУ, яким він був нагороджений за значний внесок у розвиток українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вагомі творчі здобутки й високий професіоналізм. Цю нагороду вручив йому голова правління НСМНМУ, заслужений діяч мистецтв України Євген Шевченко [8].
   Головною рисою гончарства є рукотворність. У тому й полягає унікальність кожного керамічного твору. Більшість виробів гончарі точили на гончарному крузі й виготовляли переважно ужитковий посуд із місцевої сировини – глини темно-сірого кольору, яка у процесі випалювання давала червоний відтінок [1].
   Косівську кераміку й досі вважають унікальною. У 2019 році косівську кераміку внесли до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО [10]. Місцеві гончарі застосовують для оздоблювання виробів традиційні жовто-зелені кольори й «ритування» (дряпання, гравіювання) – це коли малюнок наносять на сиру глиняну поверхню цвяшком чи паличкою. За цією технікою виріб повністю вкривали тонким шаром білої глини, на підсушеному білому тлі писаком гравіювали контур орнаменту, заповнювали його площини коричневим ангобом та перший раз випалювали. Білої глини на косівщині немає, тому перед обпалюванням застосовують спеціальне рідке покриття – білий ангоб, а вже потім – зелений, коричневий, жовтий і синій. Для білого ангобу глину привозять аж із Слов’янська. Характерна колористична ознака – жовті, зелені, коричневі подекуди сині кольори, а візерунки – як рослинно‑геометричні, так і сюжетні. Після підсушування предмет розмальовували керамічними фарбами, вкривали поливою і вдруге випалювали [9]. В оздобленні посуду використовували ще один цікавий засіб – затіки, тобто спрямовані в бік плями зеленої поливи, що надавали композиції динамізму [1]. Колекція Василя Стрипка, що зберігається у фондах НМНАП України, містить дзбанок (КВ‑1094/71 КС‑7185) (Рис. 1) та колачики‑плесканці (КВ‑1094/72 КС‑7186; КВ‑1094/73 КС‑7187) (Рис. 2), де частково використаний засіб затіки.

1.JPG
Рис. 1. КВ‑1094/71 КС‑7185. Дзбанок.
Василь Стрипко. НМНАП України.

 2.JPG
Рис. 2. КВ‑1094/72 КС‑7186. Колачик.
Василь Стрипко. НМНАП України.

             Важливою частиною роботи, і навіть індивідуальним почерком майстра, є відбір та приготування кольорових фарб, адже зелений, жовтий та коричневий кольори насправді бувають цілковито різні. А для класичної косівської кераміки є певні обмеження. Крім того, має бути художнє розуміння тональних співвідношень та кольорових поєднань виробу. Наприклад, коли маємо яскравий жовтий, то це «базарщина». Жовтий має бути золотистий, охристий. Сонячна золота тепла охра така, як золотавий мед. Зелений не має бути надмірно насичений – не надто холодний і не надто теплий. А щодо коричневого, то на багатьох роботах ми бачимо його червонавим. Але він теж не може бути такий яскравий. Тобто косівська кераміка – це відчуття міри, яка в кінці 80-х та в 90-ті рр. була відчутно втрачена. Проте не всіма. І саме завдяки таким майстрам ХХ ст., як‑от Василь Стрипко, який має повне відчуття давніх традицій та художнього смаку, техніка косівської кераміки передається до наступних поколінь [5]. Вироби Василя Стрипка ужиткового призначення, приклади яких є також і у фондах НМНАП України, сповнені таким художнім розумінням. Зокрема, у колекції Василя Стрипка, яку має музей, представлені дзбанок (КВ‑1094/71 КС‑7185), два невеликих декоративних колачики‑плесканці (КВ‑1094/72 КС‑7186; КВ‑1094/73 КС‑7187) та дві кановочки (КВ‑1094/78 КС‑7192; КВ‑1094/79 КС‑7193) (Рис. 3).

3.JPG
Рис. 3. КВ‑1094/78 КС‑7192. Кановочка.
Василь Стрипко. НМНАП України.   

   Дзбанок створений за допомогою гончарного круга, з видовженим вичеревком, розхиленими вінцями та носиком, вінця та «тулуб» з’єднує ручка. «Тулуб» декорований еліпсоподібними елементами, у які вписане «серце», вінця та «шийка», оздоблені півеліпсами та ламаними лініями. Колачики невеликі (майже 20 см заввишки та 13 см у діаметрі), круглої форми, на підставці, з «плечиками», «шийкою» та вінцями. Перший (КВ‑1094/72 КС‑7186) декорований ламаною лінією із серцевидними елементами, другий (КВ‑1094/73 КС‑7187) – півеліпсами. Кановочки мають традиційну форму кухлика з «носиком» і ручкою. Вони оздоблені орнаментальною смугою з кіл, у які вписані чотирипелюсткові квітки. Зверху та знизу основної орнаментальної смуги, а також по ручці прописані смуги з галузок, листочків та крапок, а також концентричні кола (поздовжні лінії на ручці), які розділяють орнаментальні смуги. Для оздоблення по білій основі майстер використовує «правильні», тобто характерні косівській кераміці кольори: жовтий (сонячний, схожий на золотавий мед); приємний, не надто насичений зелений; глибокий, природний коричневий.
    Василь Стрипко відомий як творець тематично‑жанрової скульптури, де відображає побут горян‑гуцулів, їхню працю, культуру й дозвілля. Наприклад, у збірці музею знаходиться скульптурки баранчиків (КВ-1094/75 КС-7189; КВ-1094/76 КС-7190)
(Рис. 4) та овечки (КВ-1094/77 КС-7191) (Рис. 5).

4.JPG
Рис. 4. КВ‑1094/76 КС‑7190. Скульптура «Баранчик». 
Василь Стрипко. НМНАП України.

5.JPG
Рис. 5. КВ‑1094/77 КС‑7191. Скульптура «Овечка».
Василь Стрипко. НМНАП України.                                     

    Ці скульптурки тонко розписані елементами рослинного орнаменту по білому ангобу зеленим, жовтим та коричневим кольорами. У баранців гарні закручені й густо розписані поздовжніми лініями, хвильками та крапками роги, до того ж скульптурка баранчика КВ-1094/75 КС-7189 створена з повернутою набік головою. Також фонди музею мають у своїй збірці скульптурну композицію «Гуцульський ярмарок» (НМНАП України КН-2316 КС‑9534) (Рис. 6), яка зображує двох чоловіків у традиційному гуцульському одязі на ярмарку. Один із чоловіків тримає в руках миску, інший – люльку. Між ними на підлозі‑підставці розміщений керамічний посуд (глечики, вази, миски). Уся композиція, включно з маленькими посудинками, люлькою, топірцем на поясі, розписані традиційними для косівської кераміки візерунками.

6.JPG
 Рис. 6. КН‑2316 КС‑9534. Скульптурна композиція «Гуцульський ярмарок».
 Василь Стрипко. НМНАП України.                                      

   Провідне місце у творчості майстра посідає пластика малих форм, зокрема розмаїття виробів з акустичними пристосуваннями. Це оригінальні за формотворенням свистунці, окарини, калатальця, дзвони та дзвіночки. Зокрема, майстер творить їх різновиди: окарина‑ріжок, подвійна окарина, а також посудини‑калатальця: «писанка», «каштан», «маківка», «булава». НМНАП України має свистунець (КВ-1094 КС-7188) (Рис. 7) та дві окарини майстра – більшу, із шістьма отворами, (КВ-1094/69 КС-7183) (Рис. 8) й меншу, із чотирма отворами (КВ-1094/70 КС-7184).

 7.JPG 
Рис. 7. КВ‑1094 КС‑7188. Свистунець «Козлик». 
Василь Стрипко. НМНАП України.   

8.JPG
Рис. 8. КВ‑1094/69 КС‑7183. Окарина.                       
Василь Стрипко. НМНАП України.   

   Обидві окарини мають видовжену еліпсоподібну форму, з отворами та мундштуком, полив’яні, декоровані жовто‑зеленим рослинним орнаментом по коричневому тлу – квіти, галузки, листочки, крапки. Свистунець ліплений у вигляді козлика з високо піднятою головою і вишуканим тонким розписом з елементами рослинного орнаменту по традиційному білому тлу. У декоруванні автор часто застосовує техніку ріжкування як по‑білому, так і по‑коричневому тлі. Часто застосовує техніку штампування, тобто відтискання геометричних та рослинних візерунків спеціальними стеками, лощіння та тонування для чіткішого проявлення рельєфу [10]. Основними формами передачі майстерності гончарювання завжди були сім’я та спеціальні гончарні навчальні заклади. Щодо сімейних традицій: вдалося дізнатися, що небагато майстрів‑кераміків мають послідовників своєї справи – власних дітей. Проте В. Стрипко якраз передає свої знання сину та онуку [10]. Син В. Стрипка, на ім’я Юрій, теж керамік, який починав із класичних косівських мальованих виробів, але згодом він виробив цілком оригінальний стиль гончарних творів. Його ажурною коричневою керамікою захоплюються відвідувачі виставок, туристи й кожен, хто мав нагоду з нею познайомитися. Творча жилка притаманна і внукові Максиму, який закінчив Косівський інститут декоративного та прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв по фаху художньої кераміки [4]. У збірці НМНАП України можна побачити також і одну з ранніх робіт Ю. Стрипка – триптих кахлів «22 червня 1941 р.» (КВ-921/45 КС-6555; КВ‑921/46 КС-6556; КВ-921/47 КС-71856557) (Рис. 9).

9.JPG
Рис. 9. КВ-921/45 КС-6555; КВ‑921/46 КС-6556; КВ-921/47 КС-71856557. Триптих кахлів «22 червня 1941р.».
Василь Стрипко. НМНАП України.           

   Триптих створений із  використанням традиційної косівської техніки: ритування та розпис по білому ангобу. Загалом триптих передає біль і розпач людей, які почули про початок воєнних дій у їхній країні. На першій кахлі в центрі зображено чотири постаті: дві жіночі, що стоять, обійнявшись у скорботі, біля їхніх ніг – жінку в положенні навприсядки, закривши лице руками, та дитину, що простягає до неї руки. На другому плані – чотири ялини, висота яких збільшується зліва направо. Зображення другої (центральної) кахлі, передає сцену прощання солдата з дівчиною на тлі трьох ялин, центральна з яких – найвища. Третя кахля містить зображення постатей двох жінок та чоловіка між ними, за якими розташований репродуктор на стовпі. На другому плані зображення – три ялини, висота яких зменшується зліва направо. На всіх кахлях триптиху фігури зображені на пагорбі. Також ці кахлі мають випуклі ритовані та промальовані «сосонкою» рамки.

   З 1990-х рр. Ю. Стрипко виробляє унікальні глиняні ужиткові речі та скульптури з мотивами гуцульської різьби та кельтськими візерунками. «Це авторська техніка, – розповідає майстер. – На гончарному крузі формуємо сирі вироби, наносимо на них рисунки олівцем, а згодом прорізаємо спеціальним різачком. Після декору вироби випалюються в печі» [2]. Глину, придатну до ажурних виробів, майстер бере аж із Вінничини. Вона не тріскає і добре тримається після високих температур під час випалювання. Ціна гуцульського ажуру коливається від кількох десятків до кількох тисяч гривень.
   Ю. Стрипко продовжує експериментувати, пробує використовувати різні техніки, звертається до традиційних косівських кольорів, але перевагу надає природньому кольору глини, її фактурі і самій пластиці. Тому в більшість робіт Ю. Стрипко не вводить кольору [6].
   Син Ю. Стрипка, Максим, теж кераміст. Але техніці він навчався не тільки від батька і діда, але й у художніх майстернях та у Львівському інституті, де закінчив розпис, монументалку. У 2019 році відповідно до Указу Президента України від 27 вересня 2011 року № 928 «Про стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва» М. Стрипко було призначено стипендію Президента України для молодих майстрів народного мистецтва [12].
   Традиційна косівська кераміка має перспективу. Вона безперервно, протягом 200 років, існує в цьому колориті, вигляді, формі. Через дорогий газ і недешеву електроенергію зростає вартість виробів, це ускладнює їх реалізацію, змушує кераміків або комерціалізуватися, відходити від народних традицій, орієнтуватися на ринок і сучасний дизайн, або шукати інші види заробітку. Косівську кераміку треба зберегти, захистити й популяризувати, щоб вона не зникла.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бекетова І. Традиція косівської мальованої кераміки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://authenticukraine.com.ua/blog/tradicii-kosivskoi-malovanoi-keramiki (дата звернення: 24.01.2022).
2. Гринюк М. Косівська мальована кераміка в реаліях сьогодення 20 травня 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://artkipdm.kosiv.org.ua/2014/05/20/989/ (дата звернення: 20.01.2022).
3. Данченко А. Народный майстер и некоторые вопросы его творчества / А. Данченко // Проблемы народного искусства. – М.: Изобраз. искусство, 1982. – С.99.
4. Джуранюк Ю. Василь Юрійович Стрипко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/groups/kosiv.ua/permalink/ (дата звернення: 14.03.2022).
5. Дутка С. Зелений, жовтий, коричневий [Електронний ресурс]. –Режим доступу: https://zbruc.eu/node/94392 (дата звернення: 14.10.2022).
6. Івашків Г. Пластика малих форм в інтер’єрі приміщень // Народознавчі зошити. – № 5 (125). – 2015. – с.1099–1120.
7. Метка Л. Краще пізно, ніж ніколи. Косівська кераміка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ceramology-inst.gov.ua/component/content/article/41-etnoceram/108-gucul (дата звернення: 12.12.2021).
8. Мисюк Іван. Не змовкає гончарний круг: [заслуж. майстер народ. тв..-ті, керамік Василь Стрипко] // Гуцул. край. – 2010. – С. 7 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://kosivlibrary.if.ua/2014/02/08/1076/ (дата звернення: 10.09.2022).
9. Мудрицька А. Такої кераміки немає в Україні і світі // Гуцульський край. – №39 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ludyne.if.ua/3316/ (дата звернення: 14.11.2022).
10.Сучасні майстри косівської кераміки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://lib.knukim.edu.ua/proekti-biblioteki/proekt-skarbi-nacii/kosivska-malovana-keramika/suchasni...
(дата звернення: 18.02.2022).
11.Рибаконик І. Василь Стрипко: працюю, поки живу… // Гуцульський край. – №32 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://huculia.info/vasyl-strypko-kosiv/ (дата звернення: 14.02.2022).
12. Указ президента України Про призначення стипендій Президента України для молодих майстрів народного мистецтва на 2019 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/209/2019#Text (дата звернення: 04.01.2022).

 

Додаток 1. Авторська збірка Василя Стрипка у фондовій колекції НМНАП України


№ п/п

Назва, автор, дата твору

Опис

Матеріал, техніка

Розмір

Облікові дані

Написи, клейма

Джерело надходження

1.

Кахля (триптих) «22 червня 1941 р.»

Стрипко Юрій Васильович

Листопад 1984 р.

Зображення: на світлому тлі – дві

жіночі постаті, що застигли в скорботі; біля їхніх ніг сидить жінка, закривши лице руками; до жінки, що сидить, простягає руки дитина. На другому плані – чотири ялини. Кольори: білий, зелений, коричневий, жовтий

Глина,

ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравіру-вання

13х19

(см)

КВ-921/45

КС-6555

22 червня 1941 р.

м. Косів,
Івано-Франківська обл., Стрипко Ю.В.

2.

Кахля (триптих) «22 червня 1941 р.»

Стрипко Юрій Васильович

Листопад 1984 р.

На світлому тлі зображена сцена прощання солдата з дівчиною. На другому плані зображені три ялини. Кольори: білий, зелений, коричневий, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравіру-вання

13х19

(см)

КВ-921/46

КС-6556

22 червня 1941 р.

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко Ю.В.

3.

Кахля (триптих) «22 червня 1941 р.»

Стрипко Юрій Васильович

Листопад1984 р.

На світлому тлі зображені постаті двох жінок та чоловіка, що слухають репродуктор, закріплений на стовпі; на другому плані – три ялини. Кольори: білий, зелений, жовтий, коричневий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравіру-вання

13х19

(см)

КВ-921/47

КС-6557

22 червня 1941 р.

м. Косів,
Івано-Франківська обл., Стрипко Ю.В.

4.

Окарина

Стрипко Василь Юрійович

1987 р.

Видовженої форми, із шістьма отворами. Декорована рослинним орнаментом. Основні кольори: коричневий, зелений, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис

16х12

(см)

КВ-

1094/69

КС-7183

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

5.

Окарина

Стрипко Василь Юрійович

1987 р.

Еліпсоподібної форми, з чотирма отворами та мундштуком. Декорована рослинним орнаментом. Основні кольори: коричневий, зелений, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис

  12х6

   (см)

КВ-

1094/70

КС-7184

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

6.

Свистунець «Козлик»

Стрипко Василь Юрійович

1987 р.

Оздоблений елементами рослинного орнаменту. Основні кольори: білий, зелений, коричневий, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

10х12,5

   (см)

КВ-

1094/74

КС-7188

м. Косів,
Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

7.

Дзбанок

Стрипко Василь Юрійович

1986 р.

З видовженим вичеревком, розхиленими вінцями та носиком; вінця та тулуб з’єднує ручка. Тулуб декорований еліпсоподібними елементами, в які вписане «серце». Вінця та шийка оздоблені півеліпсами та ламаними лініями. Основні

кольори: білий, зелений, коричневий, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

10х16

(см)

КВ-

1094/71

КС-7185

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

8.

Колачик

Стрипко Василь Юрійович

1987 р.

Декоративний, круглої форми, на підставці, із «плечиками» та вінцями. Декорований розписом: ламана лінія із серцевидними елементами. Основні кольори: білий, зелений, коричневий, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

13х21

(см)

КВ-

1094/72

КС-7186

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

9.

Колачик

Стрипко Василь Юрійович

1987 р.

Декоративний, круглої форми, з отвором посередині, на підставці, із «плечиками» та вінцями. Декорований півеліпсами. Основні кольори: білий, коричневий, зелений,  жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

13х20

(см)

КВ-

1094/73

КС-7187

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

10.

Кановочка

Стрипко Василь Юрійович

1985 р.

Декоративна. Оздоблена орнаментальною смугою, в основі якої – кола із вписаними чотирипелюстковими квітками. Кольори: білий, коричневий, зелений, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

11х5,5

(см)

КВ-

1094/78

КС-7192

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

11.

Кановочка

Стрипко Василь Юрійович

1985 р.

Декоративна. Оздоблена орнаментальною смугою, в основі якої – кола із вписаними чотирипелюстко-вими квітками. Кольори: білий, коричневий, зелений, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

5,5х12

(см)

КВ-

1094/79

КС-7193

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

12.

Скульптура «Баранчик»

Стрипко Василь Юрійович

1987 р.

Із закрученими ріжками, закрученою набік головою. Оздоблена елементами рослинного орнаменту. Основні кольори: білий, зелений, коричневий, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

12,5х12,5

(см)

КВ-

1094/75

КС-7189

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

13.

Скульптура «Баранчик»

Стрипко Василь Юрійович

1987 р.

Із загнутими ріжками. Декорована елементами рослинного орнаменту. Основні кольори: білий, коричневий, зелений, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

13,5х13

   (см)

КВ-

1094/76

КС-7190

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

14.

Скульптура «Овечка»

Стрипко Василь Юрійович

1979 р.

Декорована елементами рослинного орнаменту. Основні кольори: білий, зелений, коричневий, жовтий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, гравію-вання

9,5х11

  (см)

КВ-

1094/77

КС-7191

м. Косів,

Івано-Франківська обл., Стрипко В.Ю.

15.

Скульптурна композиція «Гуцульський ярмарок»

Стрипко Василь Юрійович

Кін. 
ХХ ст.

Композиція зображує двох чоловіків у традиційному гуцульському одязі на ярмарку. У одного з чоловіків у руках миска, у другого – люлька. Між чоловіками на підлозі розміщений посуд: глечики, вази, миски. Кольори: білий, коричневий, зелений, жовтий, вохристий

Глина, ангоб, полива

Випалю-вання, розпис, ліплення

50х2х47         (см)

КН-

2316/118

КС-9534

Колекція ДХВУ, м. Київ

 






Коментарів: 0
Залиште свій коментар