"Loading..."

Мильна вишивка

    Одяг народу невід’ємно пов’язаний із його історією. Ми знаємо про відмінності чоловічого та жіночого строю, а також про те, як відрізняються орнаменти в різних регіонах України.
Перші згадки про орнаментований одяг сягають скіфської доби (курган Товста могила (IV ст. до н. е.) (Рис. 1). Із мартинівського скарбу на Черкащині (IV ст. н. е.) привернули увагу металеві фігурки «танцюристів» (Рис. 2). Вони мають на пазусі сорочки широку манишку із сітчастим орнаментом – від комірця до пояса. Подібну манишку виявлено на бронзовій статуетці з-під Хорола на Полтавщині (IV–VII ст. н. е.).

     1 (1).jpg                                                                2 (1).jpg                                                                              
 Рис. 1. Скіфська теракота з елементами                                       Рис. 2. Срібна нашивна бляшка зі скарбу           
 жіночих оздоблених орнаментами сорочок                                      VI–VII ст., знайденого біля с. Мартинівка

  Особливо майстерними в техніці вишивки були сармати, які мешкали на території України з ІІІ ст. до н. е. по ІІІ ст. н. е. Унікальною є саме знахідка із Сокольської могили: вона стала свідченням високої майстерності вишивання золотом «у прикріп» та технікою пряденого золота.
«Кам’яні баби», які «оберігають» південні землі України, також мають вишивку на манжетах, подолах та уставках.
На українську вишивку також мала вплив візантійська матерія (тканина), яка вражала своїми взорами та багатством гаптування і яку із задоволенням купувала знать (Рис. 3), (Рис. 4). Узагалі, вишивка була настільки невід’ємною частиною побуту української жінки, яка за тих часів мала обов’язок обшити всю свою родину, що ще в ХІ ст. була відкрита перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха – Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом.
  3 (1).jpg 
  Рис. 3. Візантійська матерія. 1250–1517 рр. – період мамлюків (воїнів‑кочівників із Північного Причорномор’я)
                                                               з колекції Ашмолійського музею

 4 (1).jpg           
                                                                                                                      
 Рис. 4. Візантійська матерія. 1250–1517 рр. – період мамлюків (воїнів‑кочівників
           із Північного Причорномор’я) з колекції Ашмолійського музею

А вишивка козацьких старшин вражає своєю деталізованістю та «пишністю» (Рис. 5), (Рис. 6).

      5 (1).jpg                        6 (1).jpg
                Рис. 5. Український візерунок XVIII ст.                                                                Рис. 6. Український візерунок XVIII ст.      

    Усім відомо про закодовані послання в елементах вишивки, яка є особливо привабливою завдяки своїй барвистості. Канонічним поєднанням є червоне із чорним, де чорний колір символізує сакральність, саму землю, а отже, плодючість, а червоний – любов, наповнення енергією. Унікальними у своїй красі є сорочки, вишиті «білим по білому». Вони поширені на Хмельниччині, Слобожанщині, Покутті та на півдні Чернігівщини.
Геометрична низь притаманна Гуцульщині, Поділлі, а рослинні орнаменти – Полтавщині та Київщині. Мережка й загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, Центральному Поділля й Покутті, багато чорного кольору у вишивці подільських сорочок.
Не менш різноманітними були техніки вишивання, а головне, що всі вони мають логічну і зрозумілу назву – «поверхниця», «колодочки», «низь», «миканиця», «занизування», «заволікання», «гладь», «ретязь», «зерновий вивід», «хрестик» (козлик) (Рис. 7).
7 (2).jpg
                        Рис. 7. Схема регіонального розмаїття вишивки

     Однак мало хто знає про останню техніку, а саме про її походження та експансивне поширення Україною.
«Хрестикуванням» зазвичай виконували рубцювання, з’єднувальні шви, а також використовували як самостійний оздоблювальний шов. Як техніка «хрестик» виокремився лише в XIX ст., і «винуватцями» його широкої популярності стали відомий французький парфумер та його дружина, на прізвище Брокар (або більш знайоме для українців – Брокард).
Генріх Брокар рано успадкував бізнес батька із продажу мила та парфумерії. Обсяги продажу були незначними, адже французів важко було здивувати парфумами й милом. Крім того, конкуренція була великою. Тому, у 24 роки він вирішує переїхати до Російської імперії і нарешті «відмити» її. Там він спілкувався виключно з емігрантами – так і познайомився зі своєю дружиною Шарлоттою. Кажуть, що саме завдяки їй маленький магазин мила, який Генріх відкрив у Москві, виріс у велику косметично‑парфумерну імперію, яка завоювала майже весь світ.
У 1861 році вони відкрили мануфактуру з варіння мила. Саме Шарлотта запропонувала зробити дитяче мило кольоровим, що значно підняло продажі. Виробляти дешеве «народне» мило по 1 копійці також було її ідеєю. Генріх вирішив розширити бізнес на територію тогочасної України й відкрив миловарні та бутіки в найбільших містах – Києві, Харкові та Одесі.
Після смерті чоловіка Шарлотта продовжила його справу. Так, за її пропозицією бруски мила почали запаковувати у візерунчастий папір. Ці малюнки настільки сподобались українкам, що вони почали відображати їх у вишивці. Дізнавшись про це, Шарлотта запропонувала художникам перенести малюнок на аркуш у клітинку, що і стало першоосновою схеми вишивки хрестиком. Згодом вишивка за такими зразками стала називатися «брокарівською» або «мильною».
Найбільшу популярність брокарівська вишивка мала на теренах сучасної Київщини, Полтавщини, Черкащини, Чернігівщини. Натомість на Заході України про брокарівську вишивку майже не чули, адже тоді ця територія входила до складу інших держав, де не продавали мила та парфумерію Генріха Брокара.
Українкам настільки сподобалися красиві й легкі у виконанні вишивки, що вони масово скуповували мило заради нових схем. Згодом, дізнавшись про їхню популярність, схеми роздавали покупцям безкоштовно – як подарунок за придбану парфумерію та косметику, збагачуючи їхній асортимент вишивки (Рис. 8), (Рис. 9), (Рис. 10).

8 (1).jpg                    
 Рис. 8. Схема вишивки з брошур Брокара

9 (1).jpg                                      
                                                   
Рис. 9. Схема вишивки з брошур Брокара

    10.jpg
                                      
 Рис. 10. Зразок брокарівської вишивки

      У такій спосіб, на жаль, і стиралися регіональні особливості й різноманіття вишивки, про що писала етнографиня й письменниця Олена Пчілка. У своїй збірці «Український народний орнамент» вона висловлювала занепокоєння «преміями», тобто орнаментованими обгортками мила, які спотворювали і стирали давню красу української вишивки.
Саме завдяки традиційним поєднанням червоно-чорного орнаменту, швидкості вишивання та поширенню в багатьох країнах стиралась межа між українською і тією самою російською чи румунською вишивкою. Вона настільки вкорінилася в наше сприйняття орнаменту, що й не виникала підозра в її чужорідності.
Отже, не варто в гонитві за легкістю нехтувати спадком предків, адже забуваючи минуле, не можна збудувати майбутнє, за яке Україна платить надто високу ціну.

Коментарів: 1
  • Вікторія

    Дякую за таку інформацію. Я теж на жаль була впевнена, що вишивка семе червоно-чорним хрестиком це ісконно українська вишиванка.А виявляється це звичайний маркетинг..

Залиште свій коментар