Буремне ХХ ст. увійшло в історію не тільки своїми війнами та революціями, а й відновленням української державності та соборності. Наш народ століттями виборював свою духовну й політичну свободу. З огляду на те, що в нашій країні ця боротьба, на жаль, триває й досі, надзвичайно важливо зберегти національну пам’ять як одну з основ національної ідентичності, щоб закарбувати в пам’яті всі героїчні та водночас трагічні сторінки нашої історії. Однією з таких визначних подій є створення УПА.
    Історія визвольного руху розпочалася з формування Української військової організації (УВО), створеної Євгеном Коновальцем та Андрієм Мельником, покликаної вести збройну боротьбу проти більшовиків. У 1924 році А. Мельник був заарештований і чотири роки провів у польській в’язниці. У лютому 1929 року два колишній січових стрільці Андрій Мельник та Євген Коновалець стали засновниками Організації українських націоналістів (ОУН), яка повинна була стати легальним крилом радикальної УВО. Після вбивства Євгена Коновальця в 1938 році Андрій Мельник вступив у боротьбу за вакантне місце керівника організації.
    У 1939 році Степан Бандера створив свою «молодіжну групу» і теж претендував на повну владу в ОУН. Почалася внутрішня війна. У квітні 1941 року великий збір організації в Кракові проголосив вождем Степана Бандеру, скасувавши всі постанови «мельниківців». Із цього моменту фактично розпочали діяльність дві різні політичні сили – ОУН («бандерівців») й ОУН («мельниківців»).
    Після репресій інтелігенції, голодомору та масових розстрілів ОУН намагалася знайти хоч якихось союзників. Єдиним можливим вибором на той час стала Німеччина. Але німці так само, як і СРСР, не були зацікавлені у вільній Україні. Спроба створити власну державу викликала незадоволення в Гітлера. Він зажадав негайно знищити «змову українських самостійників».
    5 липня 1941 року в Кракові заарештовано Степана Бандеру, 9 липня у Львові – Ярослава Стецька (одного з організаторів проголошення у Львові Акту державності України). Степан Бандера постав перед берлінськими чинами, де від нього зажадали публічного скасування «Акту відродження». Вони не досягли згоди, і Бандеру помістили до в’язниці, а через півтора року – у концтабір «Заксенхаузен», де він утримувався до 27 серпня (за іншими джерелами – до 28 вересня або грудня) 1944 року. І навіть після звільнення Бандера не пішов на співпрацю й категорично відмовився зробити ОУН і УПА союзниками Рейху у війні проти СРСР.
    Після численних репресій від СРСР, Вермахту та Армії Крайової на третій конференції ОУН (послідовників Бандери) в 1943 році було прийнято рішення про створення УПА. Воно створювалося в найкритичніший для нашого народу період Другої Світової Війни, коли нам загрожувало фізичне знищення. Упродовж 10-и років повстанці вели мужню боротьбу проти двох тоталітарних режимів, а після завершення війни – проти радянської каральної машини.
    Україну роздирали на шматки, розкол був і серед учасників УПА. У результаті внутрішніх суперечок, відсутності підтримки й хоча б фінансування іншими країнами, безкінечна навала вбивць і поневолювачів призвела повстанський рух до поразки.
    Боротьба ОУН-УПА тривала аж до 60-х років ХХ ст.
    Незважаючи на весь трагізм та титанічну боротьбу, повстанський дух не давав скоритися ворогу. В укриттях і в бою лунала пісня. Було записано аж 600 повстанських пісень, зокрема гімни, марші, романтичні, жартівливі та навіть повстанські колядки.
    В останні місяці повномасштабного вторгнення РФ на територію України деякі з них знову стали актуальними та піднімають наш бойовий дух: «Батько наш – Бандера, Україна – мати!», «Ой у лузі червона калина», «Лента за лентою», «Марш українських націоналістів» та багато інших.
    Українська повстанська армія надихала також і на створення фільмів, серед яких найвідоміші – «Білий птах із чорною ознакою», «Нескорений», «Століття Якова», «Червоний».
    Особливої уваги заслуговують упівські криївки – військово-оборонні та господарські підземні споруди. Інженери УПА спорудили понад 10 000 криївок на всій території України. Їх використовували для друкарень, шпиталів, зберігання зброї та харчів, переховування воїнів і житла родин вищого командування УПА. Винахідливість будівництва та маскування таких споруд завдавала чимало труднощів ворогам. Деякі криївки знаходять тільки зараз.
     Повстанська армія була неймовірно організованою. В УПА діяла чітка субординація, розклад і жорстка дисципліна. Наприклад, вживання алкоголю каралося розстрілом.
     Здебільшого повстанцями була молодь (середній вік 18–22 роки), серед них було багато дівчат. Вони переважно були зв’язківцями. Для конспірації використовували позивні. Зазвичай то були назви тварин чи природних явищ, але деякі з них були гумористичними: Непитай, Непий, Вгадай, Зірвишапка, Розбийгора.
    Художник-графік Ніл Хасевич відповідав за створення «грошей» УПА – квитанції з національною символікою, які називали «бофонами» – бойовий фонд. Бофони видавалися населенню за продукти харчування, одяг і т. д.
    Із 2015 року воїни УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ ст. А 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.
    14 жовтня 2022 року виповнюється 80 років із часу створення УПА. Українські повстанці були й залишаються унікальним явищем як для України, так і для всього світу. Прості селяни, звичайні місцеві хлопці й дівчата з легкістю ставали хоч і в нерівну, але відважну боротьбу з режимами катів, віддаючи за нашу свободу найцінніше – своє життя. Десятиліттями вони виборювали право жити в незалежній Україні, робили помилки, та все ж вони є прикладом самовідданості справі, честі й гідності. Недаремно Росія і проросійські сили невтомно їх очорняють, та вони мусять усвідомити той факт, що українці є борцями, й нищити ворога в нас у крові.