Село Бехи було засноване щонайменше в часи Київської Русі і є родовим гніздом околичної шляхти з роду Бехів. Уже з Х століття вони почали отримувати в цих краях земельні наділи від Київського престолу. Це були вільні від кріпацтва та відносно заможні села, у народі їх називали «шляхтянськими». Проте побут та звичаї мало чим відрізнялися від життя українського селянства.
   Хата побудована місцевими майстрами в декілька етапів, тому окремі її частини датуються різними періодами. Так, зруб хати – ХІХ століття. Він покладений на місці старої хати (XVІII століття), від якої залишилися тільки комора й чільна стіна сіней. Останньою власницею була Уляна Никифорівна, яка отримала цю хату у спадок від свекрів.
   Хата тридільна (хата, сіни, комора), рублена із соснових та дубових плах. Хата й комора зведені окремими зрубами. Комора й сіни вужчі за хату, тому перед ними влаштовано «підкоморник» (невелику комору) на стовпчиках. Дах чотирисхилий, критий драницею (колотою дошкою). Вікна великі, з рамами на 12 невеликих шибок, навколо вікон шпаровано та помальовано сажею й білою глиною. Стеля в хаті із соснової різаної дошки, укладена на трьох поперечних сволоках. Поверх дощок насипаний пісок і шар конопляної полови з глиною.
Долівка в хаті глинобитна. У коморі стеля та підлога дубові. Обладнання хати не збереглося. Лише залишилися сліди від первісної печі та світоча.
   В інтер’єрі хати немає покутньої ікони, і це давня поліська традиція. Хату прикрашено характерними для цієї місцевості вузькими, але довгими (3–7 м) рушниками, виготовленими технікою перебірного ткання (місцева назва – «звєска»). Під образами, на покуті, стоїть пікна (хлібна) діжа, а поряд – дерев’яна носатка для квасу. Біля дверей хати – «кізлик», на якому вішали головні убори.
   Незважаючи на відносну заможність господарів і наближення побуту до міського, у хаті висить світоч, плетений і обмащений глиною. За давньою традицією килимами застелені стіл, піл, жердки, лави. Згодом ними почали прикрашати й стіни.
   У сінях, окрім м’яла, яким виминали шкіру для пошиття взуття, представлені полиці з різноманітними мірками, жлукто, цебер (відро) для годування корови тощо.
   У коморі знаходяться видовбані із суцільної деревини кайдуби, невеликі солом’яники для зберігання зерна та інших сипучих речовин, різні за призначенням бодні, маленькі діжечки для сиру тощо.