"Loading..."

Гарна німецька іграшка. Історія святкової ялинки

Щороку ЗМІ і громадськість обговорюють ялинки, встановлені у столиці та містах України. І щороку знаходяться приводи для суперечок. Комусь не сподобався капелюх на головній ялинці країни, хтось обурений спиляним на кладовищі деревом, комусь зірка занадто радянська, та й ялинка в нас – начебто з ініціативи другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева, який через два роки після Голодомору придумав порадувати дітей прикрашеним вічнозеленим деревом. Захисники старовини бідкаються, що ялинка витіснила дідух, і це треба якось виправляти. 


Традиція встановлення ялинки на період новорічно-різдвяних свят (для декого – різдвяно-новорічних) не така вже й нова, як здається. Перші свідчення про встановлення ялинки в містах датуються XVI ст. й стосуються німецькомовних земель. Згодом ця традиція поширилася і на інші території, зокрема й східну Європу.

На територію Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії цю традицію приносили протестанти, в Російській імперії це робилося й адміністративними методами: в 1699 р. цар Петро видав указ для заможних людей: «учинить некоторие украшения от древ и ветвей соснових, елевих и можживелових», а «людям скудним каждому хотя б по древцу, или ветви на ворота, или над храминою своею поставить» [1].

Однак помилково вважати, що святкова ялинка на українських землях – це за велінням царя Петра. Журналісти і автори науково-популярних нарисів часто забувають, що Україна – це не тільки території тогочасної Гетьманщини, й автоматично поширюють твердження про «царське» веління й на території, де ніколи не було влади російських імператорів. Та й «петрова традиція» протрималася недовго. Вже після його смерті все було забуто. Потім близько ста років ялинкою прикрашали тільки кабаки. Тому на російських землях за місцями розпивання алкоголю закріпилася народна назва «йолкіни» або «івани йолкіни».

«Експансію» ялинки слід розглядати дещо в іншій площині, ніж адміністративній. Мода на прикрашання вічнозеленого дерева йшла від еліти до інших верст населення. Спочатку вона була міською, лише згодом стала і сільською (ми часто забуваємо, що місто і село – це завжди обопільний діалог і дорога з двостороннім рухом).

Поширення традиції встановлення різдвяної ялинки можна проілюструвати прикладами літературних творів тих часів. У 1891 р. Михайло Коцюбинський пише оповідання «Ялинка». Зав’язка твору доволі промовиста: до хати селянської родини, яка готується до Святвечора, заходить панський прикажчик і каже: «Чи не продали б ви, чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашім садочку? Пани послали мене знайти дітям ялинку на святий вечір; я вже другий день шукаю і не можу знайти гарної...».

Перед читачем постає вже складений образ: встановлення і прикрашення ялинки цікавить представників заможних верств. Селяни ж продовжують жити своїм традиційним життям. Їхній Святвечір без ялинки [2]. Через 19 років Архип Тесленко пише «Страчене життя». Головна героїня твору розповідає своїй сестрі про те, як відзначають свята у школі. «На рiздвянi святки це там ялинка була: свiчечок-свiчечок на їй та цяцьок…», – казала вона захоплено. У творі Тесленка ялинка вже не «панська», вона доступна і для дівчинки із села, яка навчається на вчительку. В 1924 р. у Відні друкують книжку для дітей авторства Олександр Олесь. Назва промовиста – «Ялинка». Однойменний вірш зі збірки починається так:

«Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку» [3]

Фото2.jpg
Ілюстрація Юрія Вовка до вірша Олександра Олеся «Ялинка», 1924 рік

Для народженого в 1878 р. представника української інтелігенції різдвяна ялинка – вже звичне явище. Однак вона не була традиційною для жителів українських сіл («пани ставлять смерічку, а русин — сніп (дідух)» ). Звісно, селяни могли бачити ялинку в місті, панській садибі, в школі. Крім того, набули певного поширення зроблені із хвої різдвяні вінки й гірлянди, якими прикрашали церкву.

У Радянському Союзі різдвяна ялинка на перших порах вважалася «буржуазним пережитком». 

Фото3..jpg

Малюнок обкладинці одного із номерів журналу «Безбожник», 1931 рік

Тільки в 1935 р. її реабілітували. Зі статті Павла Постишева в газеті «Правда» від 28 грудня 1935 р. стає зрозуміло, що святкова ялинка – це не винахід більшовиків [4]. Вони просто вирішили не викорінювати цю вже популярну традицію, і переробили її для своїх ідеологічних потреб [5]. Ялинка стала новорічною, а не різдвяною, релігійний компонент було повністю усунуто.

Сьогодні знову відбувається певне зміщення до початкових змістів. Що буде далі – покаже час. Просто нам треба знати історію і не забувати, що традиція – це не обов’язково закостенілість. Що в добу науково-технічого прогресу різні покоління постійно знаходять нові сенси знайомим багатьом речах та явищах. Що те, що прийшло звідкись і прижилося на нашому ґрунті – не обв’язково вороже. У своєму творі «Різдвяна ялинка» британський письменник Чарльз Дікенс називав її «гарною німецькою забавкою», адже до Англії (як і до Східної Європи) мода прикрашати вічнозелене дерево прийшла з німецьких земель. Однак для нього вона вже стала одним із головних символів Різдва, тим деревом, яке «ніколи не відкидає похмурих тіней». Хотілося б, щоб і наша ялинка була такою.

Автор: Вадим Назаренко


1. Полное собране законов Российской империи. Собрание первое. – СПб., 1830. – Т.3. – С.681.
2. Наявність різдвяної ялинки була показником заможності не тільки на наших землях, але й на заході. Головні герої «Синього птаха» (1908 рік) Моріса Метерлінка, діти Тільтіль і Мітіль із захватом із заздрістю спостерігають за різдвяною ялинкою у заможних сусідів.
3. Між інший, цей вірш порушував питання охорони навколишнього середовища. У фіналі твору заєць переконує хлопчика відмовитися від зрубування ялинок на Різдво.
4. Фрагмент зі статті Павла Постишева: «В дореволюционное время буржуазия и чиновники буржуазии всегда устраивали на Новый год своим детям елку. Дети рабочих с завистью через окно посматривали на сверкающую разноцветными огнями елку и веселящихся вокруг нее детей богатеев. Почему у нас школы, детские дома, ясли, детские клубы, дворцы пионеров лишают этого прекрасного удовольствия ребятишек трудящихся Советской страны? Какие-то, не иначе как «левые» загибщики ославили это детское развлечение как буржуазную затею. Следует этому неправильному осуждению елки, которая является прекрасным развлечением для детей, положить конец».
5. Наприклад, текст відомої в радянський час новорічної пісні «В лесу родилась елечка» було написано ще в 1903 році. На музику слова поклали двома роками пізніше.

Коментарів: 0
Залиште свій коментар