Обливаний понеділок

Одним з найбільших і найурочистіших календарних свят серед українського народу є Великдень – Світлий Празник Христового Воскресіння. Це свято багате на церковно-обрядові та народні звичаї. З ним пов’язано багато традицій, ритуалів та символів.

Другий день великодніх свят є одним з найцікавіших для молоді. Його часто називали: обливаний, поливаний, уливаний, водяний чи волочильний понеділок. За традицією цього дня люди відвідували одне одного, христосувались, дарували писанки, крашанки, паски, калачі. Як зазначає Олекса Воропай, назва «волочильний» збереглась завдяки тому, що в цей день парубки ходили – «волочилися» від хати до хати за писанками, при цьому залицялися та придивлялися до дівчат. Адже закінчився піст і розпочинався період, коли могли і засватати, а тому «се днина, в яку парубки мають нагоду придивитись обстановам домашнім та наобзорити дівки на сватаннє (обзорини)». Дітки ходили в гості до хресних батьків, онуки до бабусь, несучи їм гостинці – паски, баби, струцлі, пироги та крашанки. Такий самий гостинець («волочільне») їм давали з собою, тому в багатьох регіонах України цей понеділок ще називався «волочебним».

Але найцікавішим для молоді із всієї обрядовості другого дня свят був звичай обливатися водою. Це є типове весняне очищення, подібне до зимового на Водохреща, літнього на свято Івана Купала, що має давні праслов'янські корені. В минулому на Гуцульщині, Закарпатті, Буковині, Покутті ще до сходу сонця дівчата йшли умиватися, а хто і купатися у річках, потоках, біля криниць. Хлопці підстерігали дівчат коло води і обливали їх, «аби врода не в’янула», «аби їм щєстя тулилося», а дівчата обливали хлопців, аби їм хазяйство велося. Дівчата старалися відкупитися від хлопців писанками, крашанками, а на Гуцульщині ще й сирними кониками, аби не дуже обливали їх. Вважалося, що хлопець, який обливає дівчину, хоче одружитися з нею.

Треба зазначити, що на Гуцульщині ще в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. такого звичаю не було, з'явився він значно пізніше. Відомий дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич відмічає, що одяг гуцулів був занадто коштовним, щоб його обливати водою.

На Холмщині хлопці ходили від хати до хати з віншуванням: «Христос воскрес! Віншуємо з Великодньом! Здоров'я і всього доброго, жебись ви дочекали здорово од Великодня до Перевод, од Перевод на безроку до сто літ, од сто літ поки воля Божа!». Господар дарував їм пару свячених яєць, а як у хаті була дівчина, то парубки обливали її водою і вимагали від неї писанки. По закінченню віншування дівчина виносила хлопцям кілька писанок і гроші.

На Чернігівщині обливання водою на другий та третій дні Великодня асоціювалося у людей з гарним врожаєм та викликанням дощів протягом всього аграрного року.

З року в рік на другий день Великодня в Національному музеї народної архітектури та побуту України біля церкви Божої Матері Покрови 1792 року, що на експозиції «Закарпаття», збирається громада та молодь на святкову літургію. Прихожани греко-католицької церкви родинами відвідують давній храм, щоб потішити себе в цей непростий та неспокійний час. Після відправи у церкві на майдані проходять виступи фольклорних колективів. Співробітники музею запрошують всіх охочих порадіти ясному сонечку, скуштувати смачної великодньої паски та послухати веснянки:

«Ой, тут дівчата збиралися,

Рястом, барвінком квітчалися,

З весною радо віталися…»

Під церквою збирається як молодь, так і старші люди – представники земляцтв, співробітники музею, відвідувачі та туристи. Тут лунають гаївки, церковні, воскресні та побутові пісні.

Саме на другий день, в Обливаний понеділок, під церквою вже традиційно демонструється обряд обливання водою. Відвідувачі можуть побачити автентичну «сикавку» поч. ХХ ст., яка колись побутувала на Львівщині у Сколівському районі. Це дерев'яний, циліндричний пристрій для обливання водою, у який хлопці набирали води, щоб облити ту чи іншу дівчину, але, переважно ту, яка подобалася. Вражає те, що потік води з таких пристроїв досягає близько 6 м. На Бойківщині та Буковині також побутували бузинові бризкалки для обливання водою.

Варто зауважити, що цей звичай раніше був поширений по всій території України, але зберігся до нашого часу лише на теренах Західних областей. Найдавніший опис обливання водою на українських землях зробив французький інженер і картограф Гійом Левассер де Боплан, який у першій половині 17 ст. служив на території південної України. У його записах фіксується обливання у понеділок після Великодня як дівчат, так і хлопців, але вже у великодній вівторок:

«Ознайомтесь ще з однією витівкою, яка проходить спозаранку у світлий понеділок. Парубки групами простують вулицями і, коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п’ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з голови до п’ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня. На другий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачують більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті з глеками, повними води. На вулиці залишають малу дівчинку, яка умовним вигуком повідомляє їх, що бачить парубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з криком та вереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-три найкремезніші тримають хлопця за руки, інші виливають йому за шию усі глеки води. І відпускають його лише тоді, коли він мокрий як хлющ».

Дівчата вбирались в найліпший одяг, голови прикрашали вінками або заквітчували квітами. Хлопці збиралися коло церкви, заводили парубоцькі ігри «Дзвіницю», «Вежу». По всій Україні молодь продовжувала збиратися під церквою, де співали гаївки і проводили різні забави.

За традицією у Національному музеї народної архітектури та побуту України, проходить і ярмарок, де можна придбати ікони, писанки, хатню обрядову символіку, великодні атрибути та обереги від народних майстрів.

Дитячі фольклорні колективи з Київщини, Черкащини, Чернігівщини демонструють великодні ігри з крашанками: «котка», «набитки», «кидка», «відгадки» тощо. Молодь, а вслід за ними і маленькі діти, на свята ходять навколо церкви і співають «гаївки», водять «Кривий танець», «Коструба», «Жучка» та інші. Завершується святкування великодніми іграми, гаївками та веснянками:

«Співали, дівочки, співали,

У решето пісні складали,

Да й поставили на вербі:

Де взялися горобці,

Звалили решето додолу –

Час вам, дівочки додому!»

Автор: Олена Громова